Слава ЗСУ!

— Щоб не довелося тобі пожаліти про ці слова, коли вже буде пізно! — сказала Марі. — Ти собі хоч вір, хоч не вір, а тривога за Єву і всі мої зусилля задля цієї любої крихітки лиш прискорили те, про що я давно вже догадувалася.

Які зусилля мала на увазі Марі, збагнути було важко. Те саме подумав собі й Сен-Клер і спокійнісінько курив далі, мов бездушний злобитель, аж поки до веранди під’їхала коляска і з неї висіли міс Офелія та Єва, що їздили з Томом на прогулянку.

Міс Офелія, як звичайно, передусім подалася до свого покою зняти очіпок і шаль, а Єва підійшла на поклик батька й примостилася в нього на колінах.

Трохи перегодя в кімнаті міс Офелії, що так само виходила дверима на веранду, почулися голосні вигуки й звернені до когось гнівні докори.

— Якого ще лиха накоїла там Топсі? — обізвався Сен-Клер. — Б’юсь об заклад, що весь цей ґвалт через неї!

В наступну мить на веранді з’явилася до краю обурена міс Офелія, тягнучи за собою малу провинницю.

— Іди, іди сюди! — примовляла міс Офелія. — Ось я все розкажу твоєму хазяїнові!

— Що там таке? - спитав Сен-Клер.

— А те, що я не можу більше терпіти цього знущання! Це вже просто над усяку силу! Я замкнула її в кімнаті й загадала вивчити молитву. А вона що? Підгледіла, де я ховаю ключа, залізла в шафу, витягла звідти оздобу до очіпків і геть покремсала на кохти своїм лялькам! Ні, такої лихої дитини я ще зроду не бачила!

— Я ж казала вам, сестрице, — обізвалася Марі, — що з цими створіннями по-доброму не можна. Коли б оце моя воля, — додала вона, докірливо глипнувши на Сен-Клера, - я б звеліла як слід відшмагати цю малу негідницю. Так відшмагати, щоб вона й на ноги не звелася!

— Не сумніваюся, — мовив Сен-Клер. — Ось і розказуйте після цього про лагідну жіночу вдачу! Дайте жінці волю, то вона вам і коня мало не до смерті заб’є, а не те що слугу!

— Та вже ж не ходити коло та навколо так, як ти! — відрубала Марі, — Сестриця розумна жінка і сама це збагнула не згірш за мене.

Міс Офелія, як і кожна дбайлива господарка, не могла стримати обурення, коли дівчинка своїми витівками марно переводила добро. Та й багато хто з наших читачок, бувши нею, напевне відчули б те саме. Одначе слова Марі аж ніяк не вкладалися в її рамці, і вона враз прохолола.

— Я б нізащо не дозволила вчинити таке над дитиною, - мовила вона, — але кажу вам, Огюстене, я рішуче не знаю, що робити. Научала я її научала, товкмачила одне й те ж до знемоги, і шмагала її, і карала, як тільки могла - а вона все така сама, як перше!

— Топсі, ану йди сюди, мавпеня! - покликав дівчинку Сен-Клер.

Топсі підійшла до нього. Її круглі гострі оченята блимали винувато і в той же час, як завжди, лукаво.

— Чому ти так поводишся? — запитав Сен-Клер, несамохіть потішаючись виразом її обличчя.

— Та, либонь, тому, що в мене лиха душа, — поштиво озвалася Топсі. — Так каже міс Фелі.

— Хіба ти не бачиш, скільки добра зробила тобі міс Офелія? Вона каже, що зробила все можливе.

— Ой, та звісно ж, пане! Ось і тая моя хазяйка завше так говорила. Вона й лупцювала мене страх як сильно, і за волосся скубла, і головою об двері стукала, та й то мені не помагало! Та мені, либонь, хоч би й усе волосся геть повискубти, то однак добра не буде. Така вже я погана! А все воно того, що я муринка, оце ж тільки того!

— Ні, я таки мушу од неї відмовитись, - сказала міс Офелія. -Годі вже з мене цієї халепи.

Єва, що до останньої хвилини мовчки споглядала всю ту сцену, нишком дала знак Топсі йти за нею. В кінці веранди була невелика засклена переділка, що правила Сен-Клерові за читальню, і Єва з Топсі зникли за її дверима.

— Що це там Єва надумала? - спитав Сен-Клер. - Ану піду подивлюся.

Він навшпиньках підступив до переділки, відслонив завіску, що закривала скляні двері, й зазирнув туди. Відтак, приклавши палець до уст, знаком показав міс Офелії, щоб і вона підійшла подивилася.

Обидві дівчинки сиділи на підлозі боком до дверей. На обличчі Топсі був звичайний лукавий та безтурботний вираз, зате в Єви, що

сиділа проти неї, личко аж пашіло від перечувань, а у великих очах блищали сльози.

- Чому ти так погано поводишся, Топсі? Хіба ти не можеш постаратися бути хорошою? Невже ти нікого не любиш, га, Топсі?

— Не знаю я, як це любити. Я люблю цукерки, ото і все, — відказала Топсі.

— Але ж своїх батька й матір ти любиш?

— Та в мене їх ніколи й не було. Я ж вам казала, панночко Єво.

- Еге ж, я знаю, - сумно мовила Єва. - Ну, то, може, в тебе є братик чи сестричка, або тітка, або ж...