Слава ЗСУ!

- Ти знаєш, Томе, що нас усіх продадуть? - мовив Адольф.

- Хто тобі сказав? - спитав Том.

- Я сховався за запоною, коли хазяйка балакала з правником. За кілька день усіх нас пустять з торгів.

- На все Божа воля! — промовив Том і, згорнувши руки на грудях, тяжко зітхнув.

- Ніколи більше не буде в нас такого хазяїна, - скрушно сказав Адольф. - Та як на мене, то нехай краще продають, аніж зоставатися під рукою хазяйки.

Том одвернувся. Серце йому сповнилося смутку. Надія на визволення, думки про далеких дружину та дітей зринули в його стражденній душі, як ото морякові, що потопає, трохи не дотягнувши до берега, востаннє бачаться за гребенем чорної хвилі церковний шпиль та любі дахи рідного містечка. Він міцно стиснув руки на грудях, притлумив гіркі сльози, що підступали до горла, і намагався знайти розраду в молитві. Та його бідна душа так палко прагнула свободи, що то була марна потуга, і чим більше він твердив: «Хай станеться воля Твоя!» - тим тяжче краялось йому серце.

Том пішов до міс Офелії, що по смерті Єви ставилася до нього з неприхованою повагою та зичливістю.

— Міс Фелі, — мовив він, - хазяїн Сен-Клер обіцяв дати мені волю. Він казав, що вже порушив цю справу, то якби міс Фелі зробили таку ласку та побалакали з хазяйкою, вона, може, й згодилася б доконати його почин, бо ж хазяїн так хотів.

— Я замовлю за тебе слово, Томе, і зроблю що зможу, - відказала міс Офелія. — Але все залежить од місіс Сен-Клер, і тому я не стану манити тебе надіями. Одначе побалакати спробую.

Ця розмова відбулася за кілька днів після пригоди з Розою. Міс Офелія вже лаштувалася в поворотну дорогу на північ. Ретельно все обміркувавши, вона розважила, що того разу балакала з Марі надто запально, і тепер поклала собі не гарячитися й бути по змозі згідливою. Отож, узявши своє плетиво, ця добра жінка рушила до покою Марі з твердим наміром виказати в наступних перемовах про Тома всю свою улесливість та дипломатичний хист.

Марі лежала на канапі, зіпершись ліктем на подушки, і Джейн, що допіру ходила по крамницях, показувала їй зразки тонких чорних матерій.

— Оця мені підійде, — мовила Марі, вибравши один клаптик. — От тільки я не певна, чи годиться вона на жалобну сукню.

— Та що ви, пані! — догідливо озвалася Джейн. — Онде й місіс Дербенон, генералова вдова, носила того літа достоту таку сукню. Ще й як годиться!

— А ви що скажете? - звернулася Марі до міс Офелії.

— У кожного свій звичай, - мовила міс Офелія. — Либонь, вам воно видніше.

— Річ у тім, — сказала Марі, - що я зовсім не маю чого надягти. А що я на тому тижні спродуюсь і від’їжджаю, то доконче мушу щось вибрати.

— Ви так скоро їдете?

— Еге ж. Сен-Клєрів брат прислав листа. Він і його адвокат вважають, що слуг і меблі треба пустити з торгів, а продаж будинку доручити повіреному.

— Я хочу поговорити з вами про одну річ, — сказала міс Офелія. — Огюстен обіцяв Томові, що одпустить його на волю, і вже розпочав цю справу законним звичаєм. Сподіваюся, ви поклопочетесь про те, щоб довести її до кінця.

— Навіть і не подумаю! — різко відказала Марі. — 3 усіх слуг у господі Том коштує чи не найдорожче, отож про це й мови бути не мо-же. Та й навіщо йому тая воля? Йому куди краще жити так, як він живе.

- Але ж він дуже хоче стати вільною людиною, і господар обіцяв його відпустити.

- О, звісно, що хоче! — вигукнула Марі. — Вони всі цього хочуть. Такі-бо вже вони є - завжди всім невдоволені й завидющі на те, чого не мають. Ні, я рішуча супротивниця відзволення, і то без жодного винятку. Поки негри живуть під опікою господаря, вони й роблять як слід, і шануються Та відпустіть ви їх на волю, як вони враз поледащіють, огинатимуться від роботи, вкинуться в пияцтво і взагалі пустяться берега. Бачила я таке сто разів. Воля їм аж ніяк не на користь.

- Але ж Том такий статечний, працьовитий і побожний.

- Ой, та що ви мені кажете! Я бачила сотні таких, як він. І він теж буде хороший лиш доти, доки за ним наглядатимуть, ото й тільки.

- Але зважте й на те, — мовила міс Офелія, — що його можуть продати лихому господареві.

- Ет, усе це пусті балачки! - відказала Марі. - Навряд чи трапляється одна нагода зі ста, щоб хороший слуга попав до лихого господаря. Хай там хоч що кажуть, а більшість господарів — цілком порядні люди. Я змалечку живу на півдні і ніколи ще не бачила господаря, що поводився б зі своїми слугами гірше, аніж вони на те заслуговують. Отож про це турбуватись нема чого.

- Але ж я знаю, — жваво заперечила міс Офелія, — що перед смертю ваш чоловік хотів одпустити Тома на волю і що він обіцяв це нашій любій маленькій Єві, коли вона вже була на Божій дорозі. То чи могла я подумати, що ви дозволите собі знехтувати їхні бажання!