Слава ЗСУ!

Марі затулила обличчя хусткою, гірко захлипала й схопилася за слоїк з нюхальною сіллю.

- Всі проти мене! — вигукнула вона. — Всі такі бездушні! От уже не думала, що ви нагадаєте мені про мої тяжкі втрати, це ж бо так жорстоко! Та хто там співчуває моєму горю, хто думає, яка я нещасна! Мала одну-єдину дочку - вона померла! Мала чоловіка, що був мені якраз до пари, - а такого знайти нелегко! - то і його забрала смерть! А ви зовсім не маєте до мене жалю й так необачно роз’ятрюєте мої рани! Адже ж ви знаєте, як тяжко я страждаю. Може, ви й не зичите мені зла, і все ж це страшна бездушність!

І Марі аж зайшлася риданням. Вона задихалася, раз по раз кликала няню, щоб та повідчиняла вікна, принесла камфору, розстебнула їй сукню та поклала примочку на голову. В кімнаті зчинилася звичайна метушня, і міс Офелія тихенько пішла собі геть.

Вона з самого початку зрозуміла, що ніякі умовляння не допоможуть, бо Марі була навдивовижу вдатна до істеричних нападів і на саму згадку про чоловікові чи Євині побажання щодо слуг одразу ж пускала їх у діло. Отож міс Офелія вдалася до іншого способу якось зарадити Томові: вона написала листа до місіс Шелбі, в якому розповіла про його скруту й прохала якомога скорше прислати за нього викуп.

Другого дня Тома, Адольфа і ще півдесятка слуг повели до невільницького ринку, де вони мали дожидати, поки їх разом з іншими рабами виставлять на продаж з торгів.

Розділ XXX НЕВІЛЬНИЦЬКИЙ РИНОК

Невільницький ринок! Певно, декому з наших читачів уже ввижаються страхітливі картини, і вони уявляють собі якийсь темний смердючий вертеп, правдиве пекло... Ба ні, простодушний читачу! В наш час люди навчилися лиховодити так спритно та штучно, що це не вражає зору й чуттів поважної громади. Живий товар має добру ціну, отож його належно годують, чепурять і доглядають, щоб виставити на продаж у щонайкращому вигляді. І невільницький ринок у Новому Орлеані зовні мало чим різниться від інших навколишніх будинків. Там завжди чисто, а під таким собі піддашком, що тягнеться вподовж чільної стіни, кожного дня стоять ряди темношкірих чоловіків і жінок — зразки товару, яким торгують усередині. Вас гостинно припросять зайти подивитись, і ви побачите си-лу-силенну чоловіків та жінок, братів та сестер, батьків та дітей, що продаються гуртом і вроздріб, на бажання покупця. Усіх цих людей можна купити за готівку, заставити, обміняти на бакалію або інший крам — як кому знадобиться чи забагнеться.

Не минуло й двох днів після розмови міс Офелії з Марі, як Тома, Адольфа та ще кількох чоловіків із Сен-Клерової челяді припроваджено під ласкаву опіку містера Скегза, доглядача того закладу, дожидати торгів, що мали відбутися наступного дня.

Як і більшість його товаришів, Том мав при собі чималу скриньку зі своїм пожитком. На ніч їх примістили у довгій кімнаті, де вже був велелюдний гурт інших чоловіків різного віку, статури й відтінків шкіри. У тому гурті не вщухав веселий та безтурботний гомін і раз по раз лунали вибухи реготу.

- Еге ж! Оце до діла! Так, хлопці, так! - підохотив їх містер Скегз. — У мене людові завше весело. А, це твоя робота, Сембо! — схвально мовив він до здоровенного негра, що своїми грубими штуками спричиняв увесь той галас.

Неважко зрозуміти, що Томові не в голові були веселощі. Отож, поставивши свою скриньку якнайдалі од галасливого гурту, він сів на неї і прихилився щокою до стіни.

Торговці живим товаром завжди зумисне заохочують рабів до таких-от бурхливих веселощів, щоб ті не вкидалися в сумні роздуми й забули про свою гірку долю. Відколи негра куплено на північному ринку й аж допоки його привезуть на південь, усі зусилля гуртівника скеровані на те, щоб зробити його нечутливим, бездумним і грубим. Работорговець призбирує свій гурт у Віргінії чи Кентуккі, а тоді везе його десь у затишну, здорову місцину, щоб негри набрали тіла. Там їх цілими днями напихають їством, а щоб ніхто не сумував, ще й скрипаля наймають та загадують їм танцювати. А хто не хоче веселитися, кого гнітять думи про дружину, дітей чи рідну домівку — тих вирізняють як лихих та небезпечних і піддають усім знущанням, які тільки може вигадати свавільний та жорстокий гуртівник. Неграм безнастанно товкмачать, що вони мають бути жваві, моторні й веселі на взір, особливо коли їх оглядають, і вони здаються на ті умовляння — почасти з надії потрапити в такий спосіб до доброго господаря, почасти зі страху перед покарою, якщо ніхто не захоче ЇХ КУПИТИ;

— А що там робить отой мурин? - мовив Сембо, простуючи до Тома, коли містер Скегз вийшов з кімнати.