Слава ЗСУ!

— Устань.

Том підвівся.

— Скидай цю одіж!

Томові заважали кайдани, і Легрі взявся йому допомагати. Грубо стягнувши з нього сорочку, він запхав її до кишені. Потім підійшов до Томової скриньки, що її вже обшукав перед тим, видобув звідти старі штани та ветху куртку, яку Том надягав до стайні, а відтак зняв з нього наручні й, показавши на закапелок між ящиками, звелів:

— Іди туди й надягни оце.

Том пішов і за кілька хвилин повернувся.

— Скидай чоботи, — наказав містер Легрі.

Том роззувся.

— Ось тобі, - мовив господар, кидаючи йому пару грубих важких черевиків, у яких звичайно ходять раби. — Назувай.

Хапливо перевдягаючись, Том не забув, проте, перекласти на нове місце свою заповітну Біблію. І добре зробив, бо містер Легрі, знову наклавши на нього кайдани, заходився неквапно обсліджува-ти його кишені. Витяг шовкову хусточку й поклав у власну кишеню. Знайшовши кілька дрібничок, які Том зберігав головне через те, що вони подобались Єві, він подивився на них, зневажливо форкнув і жбурнув через плече в річку.

Аж ось він надибав молитовника, що його Том з поспіху забув переховати, й, узявши в руки, почав гортати сторінки.

— Хм! Святенник, де ж пак! То ти, як там тебе... ти й до церкви ходиш, га?

— Так, пане, — твердо відказав Том.

— Ну, я з тебе ці дурощі швидко виб’ю. Не попущу, щоб мої мурини молилися й скиглили, так і знай. І затям собі, — додав він, тупнувши ногою і люто блимнувши на Тома своїми гострими сірими очима, — тепер я тобі церква! Зрозумів? Як я скажу, так і робитимеш.

Том мовчав, але якийсь внутрішній голос у його душі рішуче промовляв: «Ні!»

Та Саймон Легрі не чув того голосу. Він ще якусь мить люто дивився на похнюплене Томове обличчя, тоді повернувся й пішов. Забравши Томову скриньку з чималим запасом чистого одягу, він подався на ніс судна, де його враз оточили матроси. Серед гучного посміху з му-ринів, що пнуться в пани, всі речі дуже скоро були спродані в різні руки, а напослідок пущено з торгів і порожню скриньку. Всім здавалося, що то знаменита витинка, а надто коли бачити, як Том проводжав очима кожну свою річ. Та ще кумедніший був торг за скриньку, що викликав зливу веселих дотепів.

Покінчивши з цією оборудкою, Легрі спроквола вернувся до своєї живої власності.

— От бачиш, Томе, я звільнив тебе од зайвого вантажу. Тепер добре пильнуй свою одіж, бо нову дістанеш не скоро. Я привчаю своїх муринів до ощади. Одної переміни має вистачати на рік.

Сказавши це, Легрі пішов туди, де сиділа Емелін, прикута до іншої невільниці.

— Ну, моя рибонько, - мовив він, плескаючи її по підборіддю, — не треба журитися!

Огида й жах, що мимоволі відбились у її погляді, не пройшли повз його увагу. Він грізно нахмурив чоло.

— Ти, дівчино, на мене не блимай! Будь ласкава усміхатись, коли я до тебе говорю, чуєш? А ти, стара жовта паскудо, — мовив він, штурхонувши мулатку, до якої була прикута Емелін, — не кривись мені, як середа на п’ятницю! Глади веселіш, кажу! І ви всі, — додав він, одступаючи трохи назад, — глядіть на мене, чуєте? Глядіть на мене... у вічі глядіть... просто у вічі! - приказував він, тупаючи ногою.

І всі, мов заворожені, звернули погляди на його розлючені зеленкувато-сірі очі.

— Ну от, — провадив він далі, стиснувши величезний важкий кулачисько, схожий на ковальський молот, — бачите оцього кулачка?

Ану зваж його! — мовив до Тома, зронивши кулак йому на руку. — Полюбуйтесь-но на ці кістки! То от, щоб ви знали, цей кулак добре наломився на муринах, як залізо став. Я ще не бачив жодного мури-на, якого не збив би з ніг за першим ударом, — додав він і підніс свого кулачиська так близько до Томового обличчя, що той аж закліпав очима й сахнувся. — У мене нема отих бісових доглядачів, я сам собі за доглядача й бачу все як є, будьте певні. І кожен з вас мусить улягати моїм звичаям. Ледве щось загадаю — ту ж мить роби притьмом. Тільки так можна жити зі мною в злагоді. Попуску од мене не ждіть, ніколи й ні в чому. Отож затямте собі це, бо жалю я не знаю!

Жінки несамохіть затамували віддих, усі сиділи смутні та пригнічені. AJIerpi повернувся на підборах і попростував до буфету вихилити чарчину.

— Отак я знайомлюся зі своїми муринами, — мовив він до шляхетного з вигляду чоловіка, що стояв трохи осторонь, слухаючи його напучення. — Мій спосіб — з самого початку показати силу, аби вони знали, чого чекати.

— Он як? — озвався незнайомець, розглядаючи його з цікавістю природознавця, що надибав якусь небачену комаху.

— Еге ж, отак. Я не з тих слинявих плантаторів-білоруків, яких водять за носа всякі там паршиві пригоничі. Торкніть-но мої м’язи, погляньте на мій кулак. Далебі, добродію, він став наче кам’яний, обкресавшись об муринів. Ось помацайте!