Слава ЗСУ!

Адольфа за добрі гроші продали молодому панові, що забажав його купити ще передніш. Інші Сен-Клерові слуги припали різним покупцям.

— А тепер ти, мурине! Чуєш? — гукнув урядник до Тома.

Том зійшов на підвищення й неспокійно озирнувся довкола. Усе змішалося в невиразному гаморі — і швидка мова урядника, що по-французькому й по-англійському оголошував якості товару, і вигуки покупців, що набавляли ціну; здавалося, минула лише мить — і ось уже востаннє грюкнув молоток, лунко розляглося слово «...доларів!» за останньою ціною, що її назвав урядник, - і було по всьому. Том мав нового господаря! -

Його зіпхнули з підвищення. Присадкуватий чолов’яга з круглою головою грубо схопив його за плече, штовхнув убік і звелів:

— Стань отут, ти!

Том ледве тямив, що діється. А тим часом торги тривали — гомін, вигуки, то по-французькому, то по-англійському. Ось знову грюкнув молоток - продано Сьюзен. Вона сходить з підвищення, зупиняється, зажурено оглядається назад. Дочка простягає до неї руки. Мати з тугою дивиться на чоловіка, що купив її. Це поважний літній добродій із зичливим обличчям.

— Ой пане, зробіть ласку - купіть і мою дочку!

- Та я б з охотою, але боюся, що вона не по моїх грошах, - відказує добродій.

Він з жалем і цікавістю дивиться, як дівчина, боязко озираючись, сходить на підвищення. Її бліді щоки болісно спалахнули, очі гарячково блищать, і мати аж стогне з розпачу, бо цю мить вона видається ще краща, ніж будь-коли. Урядник теж добачає свою вигоду і велемовно вихваляє товар, мішаючи французькі й англійські слова. Покупці швидко накидають ціну.

— Спробую щось вдіяти, доки буде змога, — каже зичливий добродій і, протиснувшись ближче, пристає до торгу.

Та за якусь хвилю ціна перевищує його статки, і він замовкає. Урядник дедалі розпалюється, але торг поступово вщухає. Тепер його провадять лиш якийсь старий аристократ і наш круглоголовий знайомець. Аристократ ще кілька разів надбавляє ціну, з погордою озираючи суперника, та круглоголовий переважає його і впертістю, і гаманом. Суперечка триває недовго — грюкає молоток, і дівчина стає його неподільною власністю.

Її господаря звуть містер Легрі, він власник бавовняної плантації на Червоній річці. Він штовхає дівчину до Тома та ще двох щойно куплених рабів, і вона йде туди, гірко плачучи.

Зичливий добродій прикро вражений. Але ж такі речі трапляються день у день! По цих торгах дочки й матері плачуть завжди! І нічого тут не зарадиш і т. д. Отож він забирає свою нову власність і йде собі геть.

Через два дні повірений нью-йоркської фірми Б. і К° надіслав своїм віродавцям належні їм гроші.

Розділ XXXI ПОДОРОЖ

На долішній палубі малого непоказного судна, що пливе Червоною річкою, сидить Том. Руки й ноги його закуті в кайдани, та серце йому гнітить тягар іще важчий, ніж залізо. Померхло небо, згасли місяць і зорі, все минуло без вороття, так само як минають тепер отам за облавком береги та дерева. Рідна домівка в Кентуккі, дружина та діти, добрі господарі, Сен-Клерів дім з його вишуканою пишнотою, злотиста голівка Єви, її променисті очі, гордовитий і веселий, гожий і безтурботний, проте завжди добрий Сен-Клер, години легкого й приємного дозвілля — все пішло в небуття! А що ж лишається натомість?

Однією з найгірших властивостей рабства є те, що негр, чутливий та перейнятливий од природи, живучи в шляхетній родині, не-

самохіть засвоює її смаки й звичаї, а після того може стати підневільним рабом грубого й бездушного господаря — так само як стіл чи стілець, що колись прикрашав розкішну великосвітню вітальню, зрештою опиняється, побитий і пошарпаний, у брудній пивничці чи ще в якому мерзенному кублі розпусти. Та велика різниця між ними полягає в тому, що стіл чи стілець не мають жодних почуттів, а людина їх має. Адже навіть правосильна постанова, за якою негра можна «взяти силоміць і законним присудом обернути на рухоме майно»¹⁹, нездатна позбавити його душі та маленького особистого світу спогадів, надій, любові, страху та прагнень.

Містер Саймон Jlerpi, новий Томів господар, придбав у різних місцях Нового Орлеана вісім рабів і, скувавши їх по двоє, припровадив на пароплав «Пірат», що стояв біля причалу, готовий вирушити в подорож до верхів’я Червоної річки.

Коли вони повантажились і пароплав відчалив од пристані, містер Легрі з притаманною йому пильністю почав обходити й ретельно оглядати своїх підданців. Зупинившись проти Тома, якого вивели на торги в його найкращому ворсяному костюмі, накрохмаленій сорочці та лискучих чоботах, він коротко звелів:

---

 19 Трохи змінені слова, що визначають становище рабів, із тогочасної законодавчої постанови штату Південна Кароліна.