Слава ЗСУ!

Під високим склепінням по мармурових плитах підлоги походжає різноплемінне панство. Круг широкої площини стоять невеликі трибуни для торгових урядників. З двох таких трибун у протилежних кінцях зали вже промовляють великотямущі проречисті добродії. Мішаючи англійські й французькі слова, вони завзято вихваляють свій товар і підохочують покупців накидати ціну. Ще одна трибуна, з іншого боку, стоїть вільна, але й коло неї вже зібрався гурт людей, що дожидають початку торгів. Тут ми бачимо Сен-Кле-рових слуг - Тома, Адольфа та інших, - і тут-таки, чекаючи свого ряду, стоять сумні та стривожені Сьюзен і Емелін. Навколо них з’юрмилися споглядачі - хто з наміром купити, а хто й просто з цікавості, — і роздивляються, мацають та обговорюють кожного так само невимушено, як наїзники, що складають ціну коневі.

- Здоров, Олфе! А ти що тут робиш? — мовив якийсь молодий ферт, ляскаючи по плечі другого вичепуреного панка, що розглядав крізь лорнетку Адольфа.

— Та мені, бач, треба лакея, а я чув, що сьогодні продаватимуть Сен-Клерову прислугу. Отож і надумав подивитися...

- Боронь мене Боже купити когось із Сен-Клерових слуг! Розбещені мурини геть усі й нахабні, мов чорти! — сказав перший.

- Ну, цього я не боюся! — мовив другий. — Нехай тільки попадуть до мене, то я їх швидко навчу розуму. Враз дотямлять, що це їм не в мосьє Сен-Клера... Далебі, куплю я таки оцього молодика. Мені подобається його статура.

— Та ти ж на нього грошей не настачишся. Поглянь лишень, який з біса пишний!

— Дарма, у мене цей мілорд не буде пишний. Разів зо два пошлю до буцегарні, дадуть йому там доброго чосу, то він мені прийде до тями, будь певен! Я його геть перевиховаю, ось побачиш! Отже, ухвалено — я його купую!

Том стояв у зажурі, пильно придивляючись до облич усіх тих людей, що юрмилися довкола, й шукаючи серед них такого, що його схотів би назвати своїм господарем. Якби й вам, вельмишановний пане, колись довелося вибирати з двохсот чоловік одного, котрий мав би стати вашим необмеженим володарем, то, певне, ви, як і Том, зрозуміли б, як мало є таких, аби спокійно здатися на їхню ласку. Том бачив навколо себе силу всілякого люду: і дебелих бру-суватих здорованів, і приземкуватих кощавих живчиків, і довготелесих похмурих мовчунів, і ще хтозна-скільки непоказних на вигляд, грубих людей, що для них невільник важить не більше, ніж тріска на підлозі, яку вони однаково байдуже кидають у вогонь чи в кіш — куди ближче. Але такого, як Сен-Клер, він там не бачив.

Недовго перед тим, як розпочались торги, крізь натовп протиснувся кремезний приземкуватий чолов’яга в розхристаній на грудях картатій сорочці та старих засмальцьованих штанях і, підступивши до невільників, заходився пильно їх оглядати. З першого ж погляду на нього Тома обійняв непоборний жах, змішаний з огидою, і що ближче підходив незнайомець, то дужчий ставав той жах.

Незважаючи на малий зріст, у незнайомцеві вчувалася величезна сила. Його кругла, мов куля, голова, великі сірі очі під кошлатими білястими бровами, шорстка, наче дріт, зблякла від сонця чуприна являли, як сказати правду, не вельми привабливе видовище. Його великий грубий рот був напханий тютюном, і від часу до часу він із силою вивергав ту жуйку долі. Руки в нього були величезні, волохаті, засмаглі на сонці та всіяні ластовинням, до того ж дуже брудні й прикрашені довгими неохайними нігтями.

Оцей-то чолов’яга і взявся безцеремонно роздивлятися невільників. Він схопив Тома за щелепу й розтулив йому рота, щоб побачити зуби, тоді звелів засукати рукава та показати м’язи і нарешті повернув його й загадав поплигати, аби перевірити ноги.

— Звідки ти? — коротко запитав він, скінчивши ці оглядини.

— З Кентуккі, пане, — відказав Том і повів очима довкола, неначе шукаючи порятунку.

— Що там робив?

— Порядкував у хазяїна на фермі, - сказав Том.

— Ач, яке вигадав! - буркнув той чолов’яга і пішов собі.

На мить він спинився проти Адольфа, тоді виплюнув на його дбайливо наваксовані чоботи набій тютюнової жуйки, презирливо гмукнув і рушив далі. Зупинився перед Сьюзен і Емелін, підняв своє важенне брудне ручисько й притягнув дівчину до себе. Обмацав їй шию та груди, поторгав руки, подивися на зуби, а відтак штовхнув назад до матері, чиє стражденне обличчя аж кривилося з болю щоразу, як цей жаский незнайомець торкався її дочки. Перелякана дівчина заплакала.

— Ану замовч, ти, стерво! - гримнув на неї урядник. — Нема чого мені тут рюмсати, зараз починаємо!

І торги розпочались.