Слава ЗСУ!

Замолоду я вважала себе побожною і ревно молилася. А тепер душа моя пропаща, її запосіли демони зла. Вони не дають мені спокою ні вдень ні вночі, підбурюють на лихе діло... І я таки вчиню його, скоро вже, скоро! — мовила вона, стиснувши кулаки, і її похмурі чорні очі спалахнули безумним огнем. - Я спроваджу цього негідника туди, де на нього давно вже чекають, у самісіньке пекло! І то скоро, в одну з найближчих ночей!

По спустошілій коморі розлігся її довгий безтямний сміх. Та одразу ж по тому вона повалилася на підлогу, і все її тіло струснули конвульсійні ридання.

Одначе за якусь хвилю цей істеричний напад минув. Вона звільна підвелась і видимо опанувала себе.

- Чим я можу ще допомогти тобі, бідолахо? — запитала вона, підступивши до Тома. — Води дати?

У голосі її бриніли лагідні, співчутливі нотки, особливо дивні після отого недавнього дикого спалаху.

Том попив води й поважно та жалісливо зазирнув їй у вічі.

- О пані, якби ви звернулися до того, хто здатен відживити вашу душу!

- До кого ж це? Де він і хто він?

- Бог.

- Дівчинкою я бачила його образ над вівтарем, - мовила Кассі, замислено втупивши перед себе похмурі очі. - Але тут його нема! Тут нема нічого, крім зла та безмірного, нескінченного розпачу! Ой леле!..

Вона приклала руку до грудей і болісно зітхнула, неначе завдаючи собі на плечі важкий тягар.

Том звів на неї очі й хотів був сказати щось іще, та вона рішучим жестом спинила його.

- Не треба, бідолахо, помовч. Спробуй заснути, коли зможеш.

І, присунувши до нього бутля з водою та поправивши йому

постіль, Кассі пішла з комори.

Розділ XXXV ПРИКМЕТИ

Вітальня в домі Легрі була простора, довгаста кімната з великим коминком. Колись вона була виклеєна гарними дорогими шпалерами, та з часом вони вицвіли, пошарпались і тепер безформними клаптями звисали з вогких стін. У кімнаті стояв той нудотний, нездоровий дух вільгості, бруду та занепаду, що його часто можна почути в старих замкнених будинках. На шпалерах видніли плями од пива та вина, а подекуди їх прикрашали якісь записи крейдою і довгі колонки цифр, неначе хтось розв’язував там арифметичні приклади. У каміні стояла жарівня, повна палахкітливого жару: хоч загалом погода була доволі тепла, проте в цій великій кімнаті вечорами завжди давалися взнаки вогкість і охолода; до того ж Легрі потребував огню розкурювати сигари та гріти воду на пунш. Багряний відсвіт жару осявав непривабну картину безладдя: по всій кімнаті були розкидані сідла, вуздечки, всіляка збруя, гарапники, пальта й інша одіж, а серед того розгардіяшу отаборилися собаки, про яких ми вже згадували, — котрому де до вподоби.

Легрі готував собі пунш. Наливаючи в склянку гарячу воду із щербатого чайника з відбитим носком, він бурчав:

— Щоб йому добра не було, тому Сембо! Це ж бо він нацькував мене на нових невільників. А тепер отой мурин цілий тиждень не зможе вийти в поле, і якраз коли сама робота!

— Атож, отак у тебе все, — обізвався чийсь голос за його кріслом.

То була Кассі, що нечутно зайшла до кімнати.

— Ха! Це ти, відьмо! То ти вернулася?

— Еге ж, - холодно мовила вона, - вернулася, щоб поставити на своє.

— Брешеш, бісова шкапо! Я свого слова не поламаю. Або шануйся, або забирайся до осади й живи та роби, як усі.

— Та я б у тисячу разів радніша жити в найбруднішій халупі, аніж бути в тебе під п’ятою! — сказала жінка.

— Хоч так, хоч так, а ти одначе в мене під п’ятою, — промовив Легрі, дико вискалившись на неї. — Отож утішся, люба, сідай-но мені на коліна та послухай розумної поради, - додав він, поклавши руку їй на стан.

— Гляди, Саймоне Легрі! — вигукнула жінка, дико зблиснувши очима, і в погляді її майнув страхітливий безтямний вогонь. — Ага, злякався, Саймоне! - зловтішно докинула вона. — І недаремно! Начувайся, бо в мені сидить сам сатана!

Останні слова вона просичала йому в самісіньке вухо.

— Іди геть! Ти таки справді сатана, щоб я пропав!— сказав Легрі, відпихаючи її од себе й стривожено дивлячись на неї. — А зрештою, Кассі, - заговорив він знову, - чому б нам з тобою не бути друзями, як ото колись?

— Як колись!.. — гірко проказала вона й замовкла. В душі її збурився цілий вир почуттів і давлячим клубком підступив до горла, заважаючи говорити.

Як і більшість сильних та палких жінок, що годні дати собі раду з найгрубішим чоловіком, Кассі завжди мала деякий вплив на Легрі. Та останнім часом, доведена до розпачу принизливим становищем невільниці, вона ставала дедалі неспокійніша та дражливіша. Вря-ди-годи її дражливість оберталася шаленими вибухами люті, і це дуже страхало Легрі, котрий, як і всі ниці та темні натури, відчував сліпий жах перед божевільними. Коли Легрі привіз у дім Емелін, в зболілому серці Кассі нараз спалахнули пригаслі жарини жіночої ніжності, і вона оступилася за дівчину. Між нею і Легрі зчинилася запекла сварка. Розлючений Легрі заприсягся, що коли вона не вгамується, він пошле її робити в nojre. Кассі з погордою заявила, що вона сама піде в поле, і, як ми вже знаємо, цілий день працювала разом з невільниками, щоб показати свою зневагу до його погроз.