Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хатина дядька Тома

Увесь той день душу Легрі точив таємний неспокій, бо він і досі улягав її впливові й не мав сили його позбутися. Коли Кассі поставила на вагу свій кіш, він подумав, що тепер вона буде поступливіша, і заговорив до неї хоча й глузливо, але водночас примирливо. Та вона одповіла йому з гнівним презирством.

Нелюдська розправа над бідолашним Томом ще дужче збурила їй душу, і вона пішла за Легрі в дім з єдиною метою — вичитати йому за жорстокість.

— Я хочу, Кассі, — мовив Легрі, - щоб ти поводилася пристойно.

— Це-то ти говориш про пристойність! А сам ти що робиш? Зовсім стратив глузд — покалічив такого робітника, та ще й найга-рячішої пори! І все через свою гаспидську вдачу!

— Твоя правда, я вчинив дурницю, що допустився сутички, — визнав Легрі. - Але ж він затявся на своєму, і треба було його приборкати.

— Коли хочеш знати, його ти не приборкаєш!

— Не приборкаю? — аж підскочив Легрі. — Ну, це ми побачимо! Не було ще такого мурина, що не скорився б мені! Та я йому всі кістки потрощу, але він таки подасться!

Цю мить відчинилися двері, й до кімнати зайшов Сембо. Поштиво вклоняючись, він підступив до Легрі й простягнув йому якусь річ, загорнуту в папір.

— Що це таке, псявіро? — спитав Легрі.

— Відьомські чари, пане!

-Що?

— Щось таке заворожене... Муринам дають його відьми. Хто має таку штуку, той ніколи не чує болю. Воно висіло в Тома на шиї, на чорній поворозці.

Легрі, як більшість безбожних та жорстоких людей, був забобонний. Він з острахом узяв у руки пакуночка й розгорнув його.

Звідти випав срібний долар, а тоді довгий злотистий кучерик, що, мов живий, обвинувся Легрі круг пальців,

— Прокляття! — ревнув Легрі, несамовито тупаючи ногами й скидаючи з пальців волосся, неначе воно пекло його. - Де ти його взяв? Забери! Спали!.. Спали!.. - репетував він і, схопивши кучерика, кинув його в жарівню. — Нащо ти мені його приніс?

Сембо стояв, здуміло роззявивши свого величезного рота. Кассі, що була вже намірялася вийти з кімнати, спинилась і вражено дивилася на Легрі.

— Щоб ти не смів мені більше приносити всякої чортівні! — крикнув він і замахнувся кулаком на Сембо.

Той квапливо одступив до дверей. Легрі підняв з підлоги срібного долара й люто пожбурив його в темряву за вікно.

Сембо радий був забратися геть без лиха. Коли він пішов, Легрі нібито застидався свого переляку. Він похмуро сів у крісло і, взявши склянку з пуншем, почав сьорбати з неї.

Кассі непомітно вислизнула за двері й подалася допомогти бідолашному Томові, як ми вже щойно розповіли про те читачам.

Що ж таке подіялося з Легрі? Чому звичайне пасмочко волосся так жахнуло цього бездушного чоловіка, що звик давати волю своїм найжорстокішим пориванням? Щоб відповісти на це, нам доведеться разом із читачем звернутися до його минулого життя.

Хоч який лихий та безчільний був тепер цей чоловік, а проте свого часу і він мав рідну неньку, що колисала його біля грудей, молилася над ним і змалечку навертала на праву путь. Далеко в Новій Англії та злотокоса жінка ніжно й дбайливо провадила свого єдиного сина. Одначе Легрі пішов слідом грубого й безсердого батька, якому та лагідна жінка марно віддала стільки знехтуваної любові. Зухвалий, розбещений і свавільний, він зневажив усі материні поради й не хотів слухати її докорів. Ледве дійшовши літ, він покинув її і подався шукати щастя в морі. Лиш один раз потому вернувся він у рідний дім. Нещасна мати, чиє серце так жадало когось любити, напосілася на нього з палкими благаннями, прагнучи відраяти його од безпутного життя й напровадити на добрий розум.

То був знаменний день у житті Легрі. Його серце відгукнулося на поклик добра, і він уже ладен був податися. У зворушеній душі його точилася боротьба, але зло взяло гору, і він з усією силою своєї незагнузданої вдачі приглушив голос сумління. Він пиячив і лаявся, став ще несамовитіший та бездушніший, ніж звичайно. І одного вечора, коли мати в останньому пориві розпачу вклякнула біля його ніг, він грубо відштовхнув її од себе, так що вона впала на підлогу непритомна, і з брутальною лайкою подався на свій корабель.

Відтоді Легрі й не згадував про матір, аж поки одного разу, коли він пиячив у буйній компанії, йому подали листа. Він розпечатав конверта, і звідти вислизнуло довге пасмочко кучерявого волосся й обвинулося йому круг пальців. У листі сповіщалося, що його мати померла і перед смертю простила та благословила його.

Така вже темна сила зла, що воно, мов лихим чаром, обертає все найкраще та найсвятіше для людини на жаскі, моторошні привиддя. Блідий образ люблячої матері, що посилала йому своє передсмертне благословення, викликав у запеклій душі Легрі лиш страхітливе передчуття гнівного осуду та покари. Він кинув у вогонь і листа, й волосся, і, побачивши, як його зі шкварчанням пожирає полум’я, аж здригнувся на думку про безвічні пекельні муки. Намагаючись одігнати від себе той спомин, він ще дужче пиячив, ще лютіше буяв і лаявся, і все ж не раз серед урочистої нічної тиші, коли його лиха душа зоставалася наодинці сама із собою, він бачив біля свого узголів’я невиразний материн образ і неначе знову відчував, як оте її волосся м’яко обвивається йому круг пальців. Тоді його зливав холодний піт, і він з жахом схоплювався з ліжка.

Попередня
-= 139 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!