Слава ЗСУ!

— Не лайся, - сказала Кассі. - Може статися, що хтось тебе слухає. Стривай! Що це?

— Де? — аж здригнувся Легрі.

Старовинні дзиґарі в кутку поволі вибили північ.

Легрі мовчки прикипів до місця, охоплений сліпим жахом. Кассі стояла, глузливо дивлячись на нього, і лічила удари.

— Дванадцять... Ну, тепер побачимо, — сказала вона і, відчинивши двері в передпокій, стала наслухати. - Ану!.. Що там таке? - мовила нараз, піднявши пальця.

— То всього-на-всього вітер, — озвався Легрі. — Хіба не чуєш, як бурхає?

— Іди-но сюди, Саймоне! - пошепки мовила Кассі, беручи його за руку й тягнучи до сходів. — А ти знаєш, що ото таке? Слухай!

Повітря розітнув дикий зойк. Він долинув з горища. Ноги Легрі підігнулися, обличчя сполотніло з жаху.

— Чи не взяти тобі свої пістолі? - запитала Кассі з посміхом, від якого Легрі аж морозом пройняло. — Саме час усе з’ясувати, далебі. Іди нагору — вони там.

— Не піду! — відказав Легрі й вилаявся.

— Чому б ні? Ти ж знаєш, що ніяких привидів нема! Ходім! -І Кассі легко побігла нагору крученими сходами, тоді, сміючись, озирнулася на нього. — Ходім, кажу!

— Ти таки справді нечиста сила! — озвався Легрі. — Вернися, відьмо!.. Чуєш, Кассі! Не ходи!

Але Кассі дико засміялась і побігла далі. Легрі почув, як вона відчиняє двері на горище. Ту ж мить сильний порив вітру, шугнувши донизу, загасив свічку в його руці, і в темряві розлігся моторошний, нелюдський крик. Легрі здалося, що кричать йому просто у вухо.

Не тямлячи себе, він стрімголов кинувся до вітальні. За якусь хвилю туди вернулась і Кассі, бліда, спокійна та холодна, мов дух помсти. В очах її палав той самий страхітливий огонь.

— Сподіваюся, тепер ти задоволений? — мовила вона.

— Будь ти проклята, Кассі! - вигукнув Легрі.

- За що? - спитала Кассі. - Адже я тільки піднялася нагору й зачинила двері. Як по-твоєму, Саймоне, що воно діється на горищі?

- Це тебе не обходить! — гримнув Легрі.

— Он як? Ну що ж, — мовила Кассі, — так чи так, а я рада, що мені тепер не треба ночувати коло тих сходів.

Передбачаючи, що того вечора буде вітер, Кассі заздалегідь піднялася на горище й відчинила віконце. Тож не дивно, що, коли вона розчахнула двері, війнув протяг і загасив свічку.

То була одна з хитрощів, якими Кассі й далі морочила Легрі, аж поки довела його до такого стану, що він радніше встромив би голову в лев’ячу пащу, аніж поткнувся на горище. Тим часом ночами, коли всі в домі спали, вона потихеньку зносила туди харчі, а зібравши достатній запас, помалу перемістила на горище й сливе всю одіж, свою і Емелін. Нарешті все було приготоване, і вони чекали тільки слушної нагоди, щоб здійснити свій задум.

Підлестившись до Легрі й вибравши хвилину, коли той був у доброму гуморі, Кассі умовила його, щоб він узяв її з собою до сусіднього містечка, яке лежало на самому березі Червоної річки. Майже надлюдським зусиллям пам’яті вона закмітила собі в голові кожний поворот дороги й подумки визначила час, потрібний на те, щоб пройти її пішки.

А тепер, коли настала година діяти, нашим читачам, запевне, буде цікаво заглянути за лаштунки й побачити все на власні очі.

Схилялося надвечір. Легрі вдома не було: він поїхав на сусідню ферму. Вже чимало днів Кассі як ніколи запобігала перед Легрі, не перечила йому ані словом, і, як на позір, вони чудово ладнали між собою. І ось ми бачимо її в кімнаті Емелін, де вони обидві одбира-ють речі й зв’язують їх у два невеличкі клунки.

- Гаразд, цього буде досить, - мовила Кассі. - А тепер надягай капу і ходім. Саме час.

— Ще видно, нас можуть побачити, - озвалась Емелін.

— А я того й хочу, — спокійно відказала Кассі. - Треба, щоб вони пустилися за нами в погоню, хіба ти не розумієш? Ось як усе має діятись. Ми крадькома вислизнемо з задніх дверей і побіжим повз осаду. Сембо чи Квімбо напевне нас помітять. Вони кинуться за нами, а ми гайнем на мочарі. Тоді вони вернуться, бо їм треба буде зняти тривогу, зібрати людей, одв’язати собак і все таке інше. А поки вони метушитимуться й заважатимуть один одному, як це завше буває, ми з тобою перебіжим до ручаю, що тече за будинком, і дійдемо бродом аж супроти задніх дверей. Це зіб’є собак зі сліду, бо у воді духу не зостається. І коли всі вибіжать з будинку й подадуться нас шукати, ми собі шмигнем у задні двері та мерщій на горище. Я приготувала гарну постіль в одному з великих ящиків, бо нам доведеться перебути там довший час. Адже він усе чисто переверне, аби тільки нас знайти, ось згадаєш моє слово! Позбирає доглядачів з інших плантацій і влаштує таку погоню, що аж небо зажевріє! Вони винирять кожен куточок у тих мочарах. Він-бо любить вихвалятися, що від нього ще ніхто ніколи не втік. Отож нехай собі полює на здоров’я.