Слава ЗСУ!

Вона знайшла в стіні горища кругле вічко й застромила в нього шийку від старої пляшки, так що за найменшого подуву вітру звідти линули протяглі сумовиті згуки, схожі на тихе квиління, а коли вітер дужчав, те квиління переходило на справжній лемент, і марновірному вуху неважко було дочути в ньому жах та розпач.

Від часу до часу ті згуки чув хтось із невільників, і всі враз пригадали давній переказ про отой привид на горищі. Чіпкий забобонний жах обійняв усю господу, і хоч ніхто не зважувався й згадати це при Легрі, одначе він теж несамохіть дихав тим жахом, яким просякло навіть околишнє повітря.

Той вплив, що мала на нього Кассі, був досить дивний і незвичайний. Легрі був її повновладний господар, утисник та мучитель і добре знав, що вона проти нього цілком безпорадна. Одначе й най-запекліший негідник, живучи побіч сильної вдачею жінки, мимоволі підпадає під її вплив. Коли Легрі купив її, вона була, як казала сама, добропристойна та делікатна, а він безжально притоптав її душу своїм грубим чоботищем. Але з часом, коли повсякденне приниження та гіркий розпач загартували її лагідну жіночну душу й роздмухали в ній полум’я лютої ненависті, вона й сама забрала над ним якусь владу, так що Легрі, безнастанно утискаючи її, почував перед нею дедалі більший острах.

Особливо посилився цей вплив відтоді, як Кассі неначе потьмарило розум і в мові її частенько стало прохоплюватися щось таємниче, злоповісне й незбагненне.

Днів десь за два Легрі сидів у старій вітальні біля вогню, що кидав довкола мерехтливі зблиски. Був один із тих непогожих вітряних вечорів, коли старі занедбані будинки виповнюються юрмами чудернацьких згуків. Деренчали шибки, хляпали віконниці, вітер бурхав, гоготів і стугонів у димарі, щоразу дмухаючи з коминка куривом та попелом, неначе там гарцювало хтозна-яке збіговисько чортів. З го-дину чи дві Легрі давав лад рахункам, тоді читав газети, а тим часом Кассі сиділа в кутку, похмуро дивлячись на огонь. Нарешті Легрі відклав газету і, вгледівши на столі пошарпану книжку, яку перед тим читала Кассі, узяв її до рук та почав гортати сторінки. То був дешевенький, грубо розмальований збірник оповідок про криваві злочини, про духів, привиди та інші надприродні яви, і все ж історії ті якимось дивним побитом затягали кожного, хто починав їх читати.

Легрі форкав, тьхукав, а проте читав далі, гортаючи сторінку за сторінкою. Нарешті він вилаявся й пожбурив книжку на підлогу.

— Адже ж ти не віриш у привиди, га, Кассі? — мовив він, ворушачи дрова в каміні. — Я думав, у тебе досить глузду, аби не боятися якогось там гуку.

— То байдуже, чи я вірю, чи ні, — буркнула на відповідь Кассі.

— Колись, було, на морі мене теж пробували страхати такими брехнями, — сказав Легрі. — Та мене на полові не обдуриш. Я не з тих, що дослухаються до всіляких нісенітниць, де там!

Кассі пильно дивилася на нього зі свого темрявого кутка. В очах її світився загадковий огонь, що завжди сповнював душу Легрі тривогою.

— Увесь той гук зчиняють пацюки і вітер, — провадив Легрі. — Пацюки часом зіб’ють тобі такий шарварок, що ой-ой-ой! Я не раз чув, як вони витинали в корабельному трюмі. А вітер... Та коли бурхає вітер, можна почути все, що хочеш, далебі!

Кассі знала, що Легрі боїться її незворушного погляду, отож і далі мовчала, втупившись у нього з тим самим дивним виразом.

— Ну ж бо, жінко, кажи! Чи ти не згодна зі мною?— вигукнув Легрі.

— А що, хіба пацюки можуть спуститися сходами, перейти коридор і відчинити замкнені на ключ та ще й стільцем підперті двері? — мовила Кассі. - А тоді підступити до ліжка й покласти на тебе руку? Отак...

Говорячи, Кассі пронизувала Легрі своїм палючим поглядом, а він дивився на неї, як заворожений. А коли вона торкнулась його своєю холодною, мов крижаною, рукою, він аж сахнувся і люто вилаявсь.

— Брешеш, паскудо! Не було такого!

— Атож, звісно, що не було. Хіба я казала, що було? — зневажливо посміхнулася Кассі.

— Але... ти... ти справді бачила? Ну що там, Кассі?.. Кажи!

— А ти сам піди й заночуй там, коли хочеш знати, — відказала Кассі.

— Він спускається з горища?

— Він? Хто? — запитала Кассі.

— Ну... те, про що ти казала.

— Я нічого тобі не казала, — похмуро відрубала Кассі.

Легрі стривожено походжав по кімнаті.

— Ось я сам усе це з’ясую, сьогодні ж таки вночі. Візьму з собою пістолі...

— З’ясовуй, — мовила Кассі. — Переночуй у тій кімнаті. Хотіла б я на тебе подивитися! Стріляй зі своїх пістолів, стріляй!

Легрі тупнув ногою і люто вилаявся.