Слава ЗСУ!

— Ні, - відказав Том. — Був час, коли і я пішов би, але тепер залишуся серед цих нещасних і нестиму свій хрест до кінця. Ви — інша річ, вам усе воно над силу, отож тікайте, коли змога.

— Я не знаю, куди звідси можна втекти, окрім домовини, - сказала Кассі. — Кожна тварина, кожен птах знаходить собі якийсь притулок, навіть змії та крокодили мають свої лігва, тільки для нас ніде нема місця. І в найтемніших болотяних хащах нас винюхають і знайдуть їхні собаки. Всі і все проти нас, навіть тварини. То куди ж нам тікати?

Том мовчав.

Кассі не раз уже годинами обмірковувала всілякі плани втечі й один по одному відкидала їх як безнадійні чи нездійсненні. Та цю мить у голові їй сяйнув новий задум, такий простий та вдатний, що в ній ураз прокинулась надія.

— Томе, я спробую! — раптом мовила вона.

— Помагай вам Боже! — сказав Том.

Розділ XXXIX ХИТРОМУДРА ВИГАДКА

Горище в домі Легрі, як і більшість горищ по всіх домах, являло собою велику пустку, вкриту порохом, запнуту павутинням і завалену всіляким непотребом. Багата родина, що жила в цьому домі за кращих його днів, свого часу придбала чимало розкішних меблів; частину їх вона забрала з собою, деякі й дотепер стояли занедбані в спустошілих покоях, а решту позносили на горище. Там-таки лишилися й два величезні ящики, в яких привезено ті меблі. Крізь мутні, запорошені шибки маленького віконця ледь пробивалося тьмяне світло й лягало на стільці з високими спинками та припалі порохом столи, що знали колись іншу долю. Одне слово, то було темне, похмуре місце, що мимоволі навіювало думки про нечисту силу та привиди, а перекази, які ходили серед забобонних негрів, тільки додавали йому моторошної слави.

Перед небагатьма роками там було замкнено на кілька тижнів одну негритянку, яка чимось не догодила Легрі. Що їй подіялося, сказати ми не можемо, та й самі негри про це лише догадувались, але достеменно відомо, що одного дня мертве тіло нещасної винесли з горища й поховали. Відтоді й пішли поголоски, що на старому горищі ніч у ніч лунають страшні прокльони, якесь гупання, тяжкий стогін і зойк. Ті балачки випадком почув Легрі й, посатанівши з люті, заприсягся, що перший-ліпший, хто й далі патякатиме про горище, матиме добру нагоду побачити все те сам, бо він, Легрі, закує його в кайдани й посадить туди на цілий тиждень. Такої загрози було досить, щоб поголос умовкнув, хоч віри у правдивість тієї історії вона, звісно, анітрохи не порушила.

З часом усі в домі стали уникати і східців, що вели на горище, і навіть переходу, звідки вони починалися. А що кожен і досі боявся хоч словом похопитися про горище, то вся та історія помалу відходила в непам’ять. І раптом Кассі спало на думку скористатися з марновірного перестраху Легрі, щоб визволитися самій і визволити свою товаришку по недолі.

Спочивальня Кассі містилася біля самих сходів на горище. І от одного дня, не спитавшись Легрі, вона покликала кількох невільників і загадала їм попереносити звідти меблі та все її збіжжя до іншої кімнати у протилежному кінці будинку. Коли Легрі повернувся з проїздки, носії з превеликою ревністю бігали й метушилися, зчинивши в домі страшенний гармидер.

— Гей, Кассі! — гукнув Легрі. — Що це тут діється?

— Нічого. Просто я надумала переселитися в іншу кімнату, — похмуро озвалася Кассі.

— А це ж навіщо? — спитав Легрі.

— Так мені хочеться, - відказала Кассі.

— Хай тобі чорт! Навіщо?

— Щоб хоч іноді спокійно поспати. *

— Поспати? А хто ж тобі не дає?

— Я б сказала, коли маєш охоту слухати, — сухо мовила Кассі.

— Кажи, паскудо! - звелів Легрі.

— Та пусте. Тобі воно, либонь, не вадило б! Ото й тільки, що від півночі до ранку на горищі чути стогін і якісь люди там наче б’ються чи качаються долі.

— Люди на горищі? - мовив Легрі, силувано сміючись. - Хто ж вони такі, Кассі?

Кассі звела свої гострі чорні очі і втупила їх на Легрі з таким виразом, що його аж до самих кісток дійняло.

- Атож, Саймоне, хто вони такі? Я думала, ти мені скажеш. Чи, може, ти не знаєш?

Легрі вилаявся й заміривсь на неї гарапником, але вона ухилилася, шаснула в двері й, визирнувши звідти, сказала:

— Ось заночуй у тій кімнаті, то сам усе знатимеш. Спробуй! —

І, хряпнувши дверима, замкнулася на ключ.

Легрі казився й лаявся, загрожував висадити двері, одначе, як видно, передумав і з неспокійною душею додався до вітальні. Кассі зрозуміла, що її стріла влучила ціль, і відтоді вже не припиняла розпочатого натиску.