Слава ЗСУ!

— Ні, пане, — відказав Том. - Я держатимуся своєї віри. Хоч помагає мені Бог, хоч ні, а я її таки нізащо не зречуся!

— Ну й дурень! — крикнув Легрі й презирливо плюнув на Тома, а тоді копнув його ногою. - Постривай, я ще не так тебе скручу, а все одно приборкаю, ось побачиш!

І Легрі пішов геть.

Коли людині вже незмога терпіти страшний тягар, що наважує їй надушу, вона останнім несамовитим зусиллям усього свого єства скидає з себе той тягар, і тоді безмірний розпач поступається місцем припливу радості та відваги. Так сталось і з Томом...

Переміна була така очевидна, що її завважили всі. До Тома нараз повернулася колишня жвавість та бадьорість, і душу йому огорнув тихий спокій, що його не могло похитнути ніяке знущання й приниження.

— Який це біс зайшов у Тома? - спитав Легрі у Сембо. - То був наче дохлий, а тепер он який жвавий став!

— Не знаю, пане. Може, налагодився чкурнути?

— Хотів би я подивитися! — мовив Легрі, хижо вискаливши зуби. — А ти, Сембо?

— Аякже! Го-го! — догідливо засміявся той чорний лакиза. - Ото була б кумедія! Побачити б, як він буде грузнути в болоті й дертися крізь хащі! А собаки за ним!.. Далебі, я мало не луснув зо сміху, коли ми ловили Моллі. Думав уже, не встигну й одігнати собак, як вони її геть пошматують. На ній іще й досі рубці видати!

— Та, мабуть, і до гробу залишаться, - мовив Легрі. — Але гляди мені, Сембо, добре пильнуй! Якщо цей клятий мурин спробує тікати, хапай його за ноги!

— Хай пан за мене не турбуються! — відказав Сембо. — Од мене далеко не втече! Го-го-го!..

Одної ночі, коли всі в Томовій халупі уже поснули, він раптом прокинувся і побачив у прорізі між колодами, що правив за вікно, обличчя Кассі. Вона мовчки дала йому знак вийти надвір.

Том вийшов. Була друга година ночі. Тихе довкілля осявав місяць. Його бліді промені впали на лице Кассі, і Том помітив, що очі її дико блищать і в них немає звичайного застиглого розпачу.

— Іди сюди, Томе, — мовила вона, кладучи йому на зап’ясток свою маленьку руку й тягнучи його за собою з такою силою, наче та рука була сталева. — Іди сюди, я маю щось тобі сказати.

- Що таке, міс Кассі? - занепокоєно спитав Том.

— Томе, ти хочеш бути вільний?

- Дасть Бог, колись я стану вільний, пані, - одказав Том.

- Та ні, ти можеш стати вільний сьогодні! - з несподіваним запалом мовила Кассі. — Ходім!

Том вагався.

- Ходім! - мовила вона знову. - Ходи зі мною! Він спить... міцно спить. Я підсипала йому в горілку снодійного зілля. Шкода, що не мала більше, бо тоді б ти мені не знадобився. Ходімо ж бо! Задні двері незамкнені, там є сокира, я поклала... Його кімната теж відчинена, я покажу тобі дорогу. Я б і сама все зробила, та в мене руки надто слабкі... Ходімо ж!

— Нізащо в світі, пані! — рішуче відказав Том, спиняючись і намагаючись удержати її, хоч вона й поривалася вперед.

— Але ж подумай про всіх цих нещасних! — сказала Кассі. — Ми могли б визволити їх, податися десь на мочари, знайти там суху місцину й жити собі. Я чула, що таке вже не раз було. Хоч би як жити, а все ж краще, ніж тут.

— Ні! — твердо мовив Том. - Ні! Зло ніколи не породить добра. Та я радніш одітну собі правицю!

- Тоді я сама, - шарпнулася Кассі.

- О міс Кассі! - вигукнув Том, хапливо заступаючи їй дорогу. -Бога ради, не занапащайте своєї душі! Нічого, крім лиха, з цього не буде. Ми повинні терпіти й чекати свого часу.

- Чекати! — мовила Кассі. — А хіба я не чекала? Чекала, аж доки мені геть зболіло серце й скаламутився розум! Скільки горя він мені заподіяв! Скільки горя заподіяв сотням нещасних людей! А чи не точить він кров із тебе самого?.. Ні, всі ті загублені душі волають про помсту! Настав його ряд, і я таки випущу кров йому з серця!

— Ні, ні, ні! — вигукнув Том, хапаючи її за руки, що їх аж посудомило з люті. — Ні, бідна заблудла душе, ти не вчиниш цього! Молися Богові, щоб він дав тобі силу перемогти себе!..

— Чи не казала я тобі, що мене переслідують демони зла? Не можу я молитися, Томе! Хотіла б, та не можу. Відтоді як продано моїх дітей, я ніколи більше не молилася. Я не можу молитися, можу тільки ненавидіти й проклинати!..

Кассі замовкла. З її понурених очей падали великі, важкі сльози.

Том якусь хвилю мовчки дивився на неї, тоді нерішуче сказав:

— Міс Кассі... Якби вам утекти звідси... якби таке можливе... то я радив би вам з Емелін спробувати... Тільки, звісно, так, щоб не пролити крові.

— А ти не підеш з нами, Томе?