Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хатина дядька Тома

— Ой, як гарно ти все розміркувала, Кассі! — сказала Емелін. — Чи міг би хто ще таке придумати!

В очах Кассі не було ні вдоволення, ні захвату - тільки відчайдушна рішучість.

— Ходім! — мовила вона, беручи Емелін за руку.

Утікачки безгучно вислизнули з будинку і, скрадаючись у вечірньому присмерку, подалися повз осаду. На небі сяяв сріблястий серпик місяця, не даючи нічній темряві геть оповити землю. Як і передбачала Кассі, щойно вони дісталися краю навколишніх мочарів, як почули голос, що гукав їм спинитись. Одначе то був не Сембо, а Легрі. Несамовито лаючись, він гнався за ними. Впізнавши голос, слабкіша духом Емелін враз охляла з жаху. Вона вчепилася Кассі за руку й пробелькотіла:

— Ой Кассі, я зараз зомлію!

— Якщо ти зомлієш, я уб’ю тебе! — промовила Кассі і, витягши невеличкого кинджала, блиснула ним перед очима дівчини.

Цей відворотний захід справив належну дію. Емелін не зомліла, а разом із Кассі поринула в болотяні хащі, такі буйні та темні, що Легрі було годі й думати переслідувати їх там без помоги.

— Ну що ж, гаразд! — люто вискалився він. — Вони самі залізли в пастку, ці бісові дурепи! Звідти нікуди не втечуть. Дарма, вони мені дорого за це заплатять!

Легрі подався до осади. Невільники саме поверталися з поля.

— Гей, ви! Сембо! Квімбо! Гей, усі! — заволав він. — Дві жінки втекли на мочарі! Хто їх спіймає, дістане од мене п’ять доларів. Спустіть собак!.. Тигра, Відьму, всіх спустіть!

Ця звістка враз сполошила всю громаду. Чимало невільників вихопилось наперед, готові до послуги, - хто сподіваючись на винагороду, а хто й просто з ницої догідливості, що є одним із найбільш згубних наслідків рабства. Зчинилася метушня та біганина. Одні хапали соснові галузи та підпалювали їх, як смолоскипи, інші одв’язували собак, чиє люте хрипке валування долучалося до загального гармидеру.

— Пане, а застрелити їх можна, як не зловимо? — спитав Сембо, якому Легрі наділив рушницю.

— Кассі можеш застрелити, коли хочеш. їй давно вже час забратися до свого родича сатани. А дівку не чіпай, — одказав Легрі. —

Ну, хлопці, покажіть, які ви зугарні! П’ять доларів тому, хто їх злапає, і по склянці горілки кожному!

Уся та ватага людей і собак, освітлена полум’ям смолоскипів, із диким галасом, зиком та гоготом посунула до мочарів. За ними, тримаючись трохи оддалік, слідкувала й хатня прислуга. Отож, коли Кассі з Емелін прослизнули назад до будинку, там не було й душі живої. У повітрі й досі лунали вигуки переслідувачів. З вікна вітальні Кассі й Емелін добачили ту юрбу зі смолоскипами, що саме почала розсипатися по краю мочарів.

- Дивись! — мовила Емелін, показуючи на неї Кассі. - Лови почалися! Поглянь, як мерехтять вогні! А собаки як валують! Чуєш? Коли б оце ми були там... жах навіть подумати!.. Ой, Бога ради, сховаймося мерщій!

- Нема чого квапитись, - спокійно озвалася Кассі. - Вони всі подались туди. То буде їм розривка на цілий вечір! Нагору ми ще встигнемо. А тим часом, - мовила вона, повагом витягаючи ключа з кишені куртки, що Ії Легрі поспіхом жбурнув додолу, — тим часом я візьму дещо нам на дорогу.

Вона одімкнула бюро, дістала звідти жмуток грошей і швидко полічила їх.

- Ой, не треба! - мовила Емелін.

- Не треба? — перепитала Кассі. - А це чому ж? Як, по-твоєму, що краще, — сконати з голоду на мочарах чи поїхати за оці гроші до вільних штатів? З грішми, дівчино, ніде не пропадеш. — І вона сховала увесь жмуток за пазуху.

- Але ж це крадіж! - у розпачі прошепотіла Емелін.

- Крадіж? - зневажливо засміялася Кассі. — Нехай спробує це сказати той, хто обкрадає людські душі й тіла! Та кожен папірець у цьому жмутку вкрадено! Вкрадено у нещасних голодних людей, що гнуть горба й конають з надсади, аби він мав свій зиск! Нехай же він щось скаже про крадіж!.. Ну, ходімо вже на горище. Я там призапасила свічок і книжки взяла, щоб час гаяти. Можеш бути певна, туди нас шукати не полізуть. А якщо й полізуть, я вдам для них привида.

Піднявшись на горище, Емелін побачила, що величезний ящик, в якому колись привезено меблі, стоїть руба, звернений відтулиною до стіни чи, точніш, до укосу покрівлі. Кассі засвітила маленьку лампу, і, пролізши під укосом, вони опинилися в ящику. Там лежали два невеликі матраци й кілька подушок. Поруч стояв менший ящик, напакований свічками, харчами та всіляким потрібним у дорозі одягом, що його Кассі позгортала у два навдивовижу малих клуночки.

- Ну от, — мовила Кассі, чіпляючи лампу на гачок, якого забила в стінку ящика ще заздалегідь, - оце й буде поки що наша домівка. Як тобі тут?

Попередня
-= 151 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Круто 24.03.2020

Круто


Анастасия Клиженко 11.02.2020

Спасибо.....


Додати коментар