Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хатина дядька Тома

- А ти певна, що вони не шукатимуть на горищі?

- Хотіла б я побачити, як Саймон Легрі сюди полізе! — відказала Кассі. — Ні, він обминатиме горище десятою дорогою. А щодо слуг, то вони радше дадуть себе застрелити, аніж поткнуть сюди носа.

Трохи заспокоєна, Емелін відхилилася на подушку.

- А навіщо ти, Кассі, сказала, що уб’єш мене? — простодушно спитала Емелін.

- Щоб ти не зомліла, — відповіла Кассі. — І я таки домоглася свого. Затям собі, Емелін, щоб ти ніколи більш не подавалася млості! Нам воно зовсім ні до чого. Якби я тебе не відвернула, ти була б тепер у руках того лиходія.

Емелін здригнулася.

Деякий час обидві мовчали. Кассі взялася читати якусь французьку книжку; Емелін, знеможена втомою, задрімала. Збудили її голосні вигуки, тупотіння кінських копит і гавкіт собак. Вона підхопилась і злякано скрикнула.

- То ловці вернулися, — спокійно мовила Кассі. — Не бійся. Виглянь-но в оце вічко. Бачиш, онде вони нанизу. На сьогодні з Саймона досить. Поглянь, як забрьохався його кінь, скакавши по болоті. Та й собаки ледве дихають. Атож, пане-добродію, ви ще не раз отак попоганяєтесь! А дичина ваша зовсім не там!

- Ой, цить! — мовила Емелін. — А що, як вони тебе почують?

- Якщо й почують, то це їх ще дужче відстрахає, - одказала Кассі. — Нам нема чого боятися. Хоч яку бучу ми зчинимо, це буде тільки нам на користь.

Нарешті будинок огорнула нічна тиша. Проклинаючи свій лихий талан і присягаючись жорстоко помститися на втікачках, Легрі подався спати.

Розділ XL СТРАДНИК

Як найдовша дорога має свій кінець, так і найтемніша ніч доходить світанку. Безупинний і невблаганний гін часу обертає лихий день на вічну ніч, а добру ніч - на вічний день. Разом з нашим скромним другом Томом ми довго йшли падолом рабства — спочатку через квітучі галяви благоденства та пригоддя, далі крізь болісну розлуку з усім, що любе людині; потім якийсь час пробували з ним на сонячному острівці, де шляхетні руки сховали його кайдани під квітами; і ось, нарешті, бачимо його серед чорного мороку, що поглинув останній промінь надії.

Та над верхів’ями гір уже зайнялася вранішня зоря і повіяло свіжим благодатним вітром - то прочинилася брама вічного дня.

Втеча Кассі й Емелін до краю збурила й без того лиху вдачу Легрі, і, як неважко було передбачити, вся його нестримна лють впала на безборонну Томову голову. Коли він хапливо оповістив своїх невільників про цю пригоду, повз його увагу не пройшло, як радісно спалахнули Томові очі і як він вдячно звів руки до неба. Завважив Легрі й те, що Том не пристав до переслідувачів. Він хотів був приневолити його до ловів, та, знаючи з досвіду, як уперто цурається Том усякого лиходійства, визнав за краще не гаяти часу на марні змагання.

Коли Легрі повернувся з ловів, зазнавши дошкульної невдачі, у душі його з новою силою здійнялася вся довго тамована ненависть до непокірного раба. Хіба не опирався йому цей зухвалий і затятий мурин від першого ж дня, як він купив його? Хіба не вчувався в ньому хоча й мовчазний, але непохитний дух, що пік його, Легрі, наче згубним огнем?

— Ненавиджу його! — вигукнув Легрі, підхопившись серед ночі на ліжку. — Ненавиджу! Хіба він не моя власність? Хіба я не можу зробити з ним усе, що захочу? Хто мені перешкодить, га? — І він так стиснув кулачиська, неначе в руках у нього було щось таке, що він радо розтрощив би на друзки.

Та, попри все те, як робітник Том не мав собі рівних, і хоч Легрі ненавидів його за це ще дужче, не зважати на цю обставину він не міг і трохи стишив свій гнів.

Отож він поклав собі не чіпати Тома другого ранку, а зібрати по сусідніх плантаціях добрячий гурт ловців з рушницями й собаками, оточити мочарі й обшукати там кожну п’ядь. Якщо лови будуть удатні — тим краще, а як ні, тоді він прикличе до себе Тома і... — На цю гадку він аж зубами заскреготів із люті. — І тоді він або поставить цього зухвальця на коліна, або ж... Отаке нашіптував йому лиховісний внутрішній голос, якому радо вторувала його душа.

Ось ви кажете, ніби вигода господаря — достатня запорука безпеки раба. Та коли людину жере шалена злоба, вона ладна цілком свідомо, не змигнувши оком, продати дияволові власну душу, аби лиш доконати свого. То чи дбатиме вона за безпеку своїх ближніх?

- Ага! - мовила Кассі другого дня, визирнувши у вічко надвір. -Вони знов виправляються на лови!

На площині перед будинком гарцювало кілька верхівців. Два чи три смики чужих собак, люто валуючи, поривались один до одного, і негри насилу здержували їх.

Попередня
-= 152 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!