Слава ЗСУ!

Живши з дитинства у шляхетній родині, Кассі мала цілком відповідні до такої ролі поставу, мову та манери, а те, що збереглося в неї від багатого колись гардеробу, вкупі з деякими прикрасами дало їй змогу прибрати належного вигляду.

На околиці містечка вона ще минулого разу завважила крамничку, де продавали валізи. Тепер вона зайшла туди, купила собі гарну валізу й загадала крамареві, щоб він послав з нею носія. І отак, у супроводі хлопчика, що віз на тачці її валізу, і Емелін, яка несла за нею кошіль та інші речі, Кассі вступила до невеликого заїзду, наче правдива пані.

Перший, хто впав їй там в око, був Джордж Шелбі. Він спинився в тому ж таки заїзді, дожидаючи наступного шроплава.

Кассі запримітила юнака ще з горища, визираючи в оту свою бійницю. Вона бачила, як він забрав Томове тіло, і з мовчазною зловтіхою спостерігала його сутичку з Легрі. А згодом, никаючи по господі під личиною привида, підслухала розмови негрів і дізналася, хто він такий та що спільного мав із Томом. Отож, виявивши, що Джордж поїце тим самим пароплавом, вона враз почулася певніше.

Вигляд Кассі, її поводження, мова та очевидні статки надійно відвернули од неї будь-яку підозру в заїзді. Люди-бо ніколи не додивляються надто пильно до тих, хто задовольняє їхню головну вимогу — добре платить. Саме це й передбачала Кассі, коли запаслася грішми на дорогу.

Десь підвечірком надійшов пароплав, і Джордж Шелбі з притаманною кентуккійцям ґречністю провів Кассі на палубу й дістав для неї вигідну каюту.

Поки пароплав ішов Червоною річкою, Кассі, посилаючись на нездужання, не показувалась зі своєї каюти, і її дбайливо доглядала служниця.

Коли вони дісталися Міссісіпі і Джордж довідався, що незнайомка, як і він, їде далі на північ, він, щиро жаліючи слабовиту

‘Креоли - білі люди іспанського й французького походження, що народилися та виросли у Вест-Індії чи Південній Америці.

жінку й бажаючи хоч чим-небудь їй прислужитися, запропонував дістати для неї каюту на тому самому пароплаві, що й собі.

І от ми вже бачимо наших подорожніх на доброму судні «Цинциннаті», що, бухаючи парою, повним ходом суне проти води.

Тепер Кассі малася куди краще. Вона сиділа на палубі, виходила до столу, тож усі на пароплаві завважили її і гомоніли проміж себе, що, певне, свого часу вона була неабияка красуня.

Ще відколи Джордж уперше побачив Кассі, йому не давала спокою її ледь помітна, невловима подібність до когось знайомого, але до кого - він ніяк не міг пригадати. І він мимоволі придивлявся до неї, буквально з ока її не спускав. Сидячи за обіднім столом чи відпочиваючи біля дверей своєї каюти, Кассі щоразу ловила на собі його пильний погляд, і тільки коли вона давала взнаки, що це по-стереження їй неприємне, молодик чемно відводив очі.

Кассі почала тривожитись, чи не дозорив він чого. Та зрештою визнала за краще покластися на його великодушність і розповіла йому всю свою історію.

Джордж усім серцем ладен був співчувати кожному, хто втік з плантації Легрі, ♦ яку він і досі не міг згадувати спокійно, отож із властивою його літам хороброю зневагою до можливих наслідків він запевнив Кассі, що нічого не пошкодує задля їхнього з Емелін спокою та безпеки.

Поряд із Кассі займала каюту якась француженка, на прізвище де Ту, що їхала разом з дочкою — дівчинкою років дванадцяти. Почувши з Джорджевої мови, що він родом із Кентуккі, ця дама очевидячки поклала собі зазнайомитися з ним ближче. В цьому їй чимало допомогла її гарненька дочка - миле грайливе створіння, що розважало всіх на пароплаві під час нудної двотижневої подорожі.

Джордж часто присував свого стільця до самих дверей каюти пані де Ту, і Кассі, сидячи біля облавка, чула їхні розмови.

Пані де Ту доскіпливо розпитувала Джорджа про Кентуккі, де, як вона сказала, й сама жила замолоду. На свій превеликий подив, Джордж виявив, що її домівка була десь у сусідстві з їхнім маєтком, а своїми запитаннями вона виказувала таку обізнаність із тамтешніми людьми та місцями, що він лиш кліпав очима.

- А скажіть, - запитала одного разу пані де Ту, - чи не знаєте ви в тій околиці чоловіка на прізвище Гарріс?

— Є такий старий поміщик, живе недалеко од нас, — відказав Джордж. - Та ми з ним ніколи близько не зналися.

— Здається, він має багато рабів? — спитала пані де Ту, виказуючи куди більше зацікавлення, ніж їй хотілося б.

- Так, - мовив Джордж, здивовано позирнувши на неї.

— А ви не знаете... може, чули коли випадком... чи не було в нього хлопчика-мулата на ім’я Джордж?

— Ну звісно — Джордж Гарріс. Я добре його знаю. Він оженився на одній зі служниць моєї матері. Тільки тепер він утік до Канади.