Слава ЗСУ!

— Еге, то ти полохливий? — мовив Сем, і на його чорному обличчі з’явилася чудна, недобра усмішка. - Ну стривай, ось я тебе погамую.

Над конов’яззю широко розкинув свої віти величезний бук, і земля довкола була всіяна його колючими трикутними горішками. Взявши одного такого горішка, Сем підступив до жеребчика й почав заспокійливо гладити його та плескати по шиї. Вдаючи, ніби поправляє сідло, він непомітно підсунув під нього колючий горішок, і тепер досить було злегенька натиснути на сідло, аби завдати болю чутливій тварині, не лишивши, проте, жодного помітного сліду чи подряпини.

— Отак! — сказав він, зводячи очі вгору і самовдоволено осміхаючись. — Тепер усе гаразд!

Ту ж мить на балконі з’явилася місіс Шелбі й знаком поманила його до себе. Сем рушив до неї з добре поміркованим наміром бути чемним та догідливим — достоту мов який претендент на вільну посаду при королівському дворі чи в Білому домі⁴.

— Де це ти так довго барився, Семе? Я ж посилала Енді поквапити тебе.

— Та що ви, пані! — озвався Сем. — Хіба ж їх отак враз і зловиш, ті коні! Вони ж бо забігли чортзна-куди, аж на долішнє пасовисько.

— Семе, скільки разів я тобі казала не згадувати за кожним словом чорта! Це недобре.

— От лихо! Геть-чисто забув. Більше не згадуватиму, хай йому чорт!

Та ось же ти знову сказав «чорт»!

— Хіба? А, чорт... Себто я ж зовсім не хотів...

— Треба бути уважнішим, Семе.

— Ось нехай я трохи віддихаюсь, пані, то вже говоритиму все як слід. Буду страх який поважний.

— А тепер, Семе, ти поїдеш з містером Гейлі, покажеш йому дорогу і щось там допоможеш. Бережи коней, Семе. Ти ж знаєш, Джеррі трохи накульгує, ще від минулого тижня. То не дуже їх натужуй.

Останні слова місіс Шелбі промовила, стишивши голос, і вельми виразисто.

— За мене будьте певні! — вигукнув Сем, значливо зводячи очі вгору. — Та хай мене чорти... Ой! Я незумисне!.. — раптом схаменувся він з таким кумедним виразом обличчя, що господиня мимохіть засміялася. - Я кажу, пані, за коней можете не турбуватись.

— Слухай, Енді, — мовив Сем, повернувшись до конов’язі під крислатим буком, — я нітрохи не здивувався б, коли б коник отого пана зненацька почав вихати, скоро він сяде на сідло. Ти ж знаєш, кінь — худобина норовлива! — і Сем промовисто тицьнув Енді в бік.

— Атож! - озвався Енді, вмить усе збагнувши.

— Бачиш, Енді, хазяйка хоче вигадати на часі, це й дурневі видко. Ну, то я їй трохи запоможу. Щоб ти знав, якби всі оці коні ненароком забігли аж ген до отого гайка, то пан, либонь, виправився б не так уже й скоро.

Енді гмукнув.

— Бачиш, Енді, — провадив далі Сем, — а коли й справді вийде так, що кінь того пана Гейлі раптом заноровиться, нам з тобою треба йому помогти. То ми вже йому поможемо, будь певен!

І Сем з Енді позакидали голови і зайшлися нестримним сміхом, приляскуючи пальцями й дриґаючи ногами в буйному захваті.

В цей час на веранді появився Гейлі. Випивши кілька філіжанок добірної кави, він трохи заспокоївся, навіть полагіднів і тепер був усміхнений та балакучий. Сем і Енді схопили в’язки пальмового листя, що правили їм за брилі, і гайнули до коней, «помагати панові».

Пальмове листя в Сема на голові геть розшарпалось по краях і втратило будь-яку подібність до крисів бриля. Гострі кінці його зухвало стриміли на всі боки, і це надавало Семові вигляду незалежного та войовничого, як ото в котрого з тубільних ватагів на островах Фіджі¹. Зате на брилі Енді ніяких крисів зовсім не було, отож він хвацько наплюснув на себе куцого наголовка і вельми вдоволено озирнувся навколо, ніби хотів сказати: «А що, хіба поганий бриль?»

— Ану ворушіться, хлопці! — гукнув Гейлі. — Нам не можна гаяти час.

— Ваша правда, пане! — озвався Сем, віддаючи Гейлі повід його коня й піддержуючи стремено, тимчасом як Енді одв’язував двох інших коней.

Тільки-но Гейлі торкнувся сідла, як норовлива тварина раптом вихонула задом і скинула свого хазяїна, та так, що він перелетів через її голову і простягнувся на м’якому висхлому моріжку. Сем пронизливо закричав і метнувся до повода, але спромігся лише черкнути коневі по очах колючими кінцями вищезгаданого пальмового листя, що аж ніяк не сприяло заспокоєнню його нервів. Щосили рвонувшися геть, кінь повалив Сема додолу, кілька разів обурено форкнув, став дибки, а тоді поскакав геть на супротивний край галявини. Слідом за ним подалися й Білл із Джеррі, яких Енді, пам’ятаючи Семову настанову, не забарився пустити з припони і тепер підганяв моторошними погуками.

---

 4 Резиденція і канцелярія президента США у Вашингтоні.