Слава ЗСУ!

Зчинилася неймовірна колотнеча. Сем і Енді бігали й репетували, з усіх боків валували собаки, а Майк, Моз, Менді, Фенні та інша дворова дрібнота обох статей ганяли наввипередки, плескали в долоні, несамовито кричали й верещали, прагнучи й собі чимось прислужитися.

Білому коникові Гейлі, прудкому та жвавому, як видно, вельми припала до душі вся та розвага, і він чимало потішався, раз у раз підпускаючи своїх переслідувачів зовсім близько; та коли його вже от-от мали схопити, він форкав, зривався з місця й підступно тікав ген між дерева, що росли по краях тої великої, завширшки десь на півмилі⁵, галяви. Одначе Сем і на думці не мав ловити жодного з ко-ней, перше ніж сам розважить за потрібне, хоч збоку здавалося, ніби він докладає до цього просто-таки надлюдських зусиль. Так само як меч Річарда Левиного Серця¹ завжди зблискував у самій гущі бою, Семів бриль з пальмового листя мелькав усюди, де виникала хоч найменша небезпека, що котрогось коня буде зловлено, — Сем стрімголов летів туди, щодуху волаючи: «Ану хапай його, хапай!» - і кінь ту ж мить пускався навтіки.

Гейлі бігав сюди й туди, страшенно лаявся й тупотів ногами. Містер Шелбі, стоячи на балконі, марно вигукував якісь настанови, а місіс Шелбі сміялася, спостерігаючи весь той шарварок з вікна свого покою, і напевне догадувалась, відки воно все пішло.

Нарешті десь над полудень Сем з виглядом звитяжця приїхав верхи на Джеррі, ведучи за повід коня Гейлі, що його боки лисніли від поту, але очі палали й ніздрі роздималися: знати, отой волелюбний порив і досі не давав йому спокою.

— Зловив! — радісно сповістив Сем. - Аби не я, вони б усі духу пустились, а я зловив!

— Де ж пак! — похмуро буркнув Гейлі. - Аби не ти, нічого цього й не було б.

— Гріх вам таке казати, пане! — скрушно мовив Сем. — Таж я так за ним ганявся, що аж піт очі заливає!

— Ну годі! — сказав Гейлі. — Через твою кляту дурість я згайнував майже три години. Тепер .їдьмо, і щоб більше мені жодних штук!

— Та що ви, ласкавий пане! - докірливо озвався Сем. — Либонь, ви хочете всім нам віку вкоротити: і людям, і коням. Ми й так ледве на ногах стоїмо, і коні геть змилені. Далебі, пане, годі й думати про те, щоб вибратися до обіду. Та й коника вашого треба почистити - ви тільки гляньте, як він забрьохався. А тут іще Джеррі зовсім підупав на ноги. Наша пані нізащо не схоче отак нас пустити, це вже як є. Ось перепочинемо часинку, а тоді вже поїдемо ловити Ліззі. Вона не вельми прудконога, далеко не втече.

Місіс Шелбі, що стояла на веранді й на превелику свою втіху слухала ту розмову, визнала за потрібне й собі докинути слівце. Вона підійшла до Гейлі і, ґречно поспівчувавши йому щодо тої лихої пригоди, стала умовляти його пообідати, запевняючи, що стіл буде накрито зараз же.

Отож, зважаючи на всі обставини, Гейлі знехотя погодився і почвалав до вітальні, а Сем, скрививши йому вслід таку гримасу, що її годі описати, повагом рушив з кіньми до стайні.

— Ти бачив його, Енді? Бачив? — спитав він, припинаючи коней. — Ото було подивитись, як він аж гопки скаче й мерзить нас на всі заставки! Чи я його не чув?! «Лайся, лайся, голубе, — думаю со

бі. - Хочеш мати свого коня, то пожди, доки я його зловлю!»

І Сем з Енді, прихилившись до стіни, вдоволено зареготали.

— А побачив би ти, як він казився, коли я привів йому того коня! Та він би залюбки вбив мене, аби міг, щоб я так жив! А я собі стою перед ним, мов те невинне ягнятко.

— Еге ж, я бачив, — сказав Енді. — Ти стріляний горобець, Семе, далебі!

— Та це вже як є, - погодився Сем. — А бачив ти нашу хазяйку, як вона стояла біля вікна й сміялася?

— Де там! Я так гасав за кіньми, що й світу не бачив, — відказав Енді.

— Слухай, Енді, - мовив Сем, повагом беручись чистити коника Гейлі, — я оце надбав собі таку, знаєш, звичку до постереження. Це дуже корисна звичка, Енді, і я раджу й тобі її набувати, поки ще молодий... Підніми-но йому задню ногу, Енді... Бачиш, Енді, отим-то й різняться між собою негри: один годен постерігати, а другий — ні. Чи не я дотямйв допіру вранці, звідки вітер дме? Чи не я вгадав, чого хоче хазяйка? А вона ж не давала того взнаки. Вся річ у постереженні, Енді. А це, либонь, такий уже в людини хист. Не в кожного він однаковий, та коли старанно вправлятися, можна чимало осягти.

— Якби я вранці не допоміг твому постереженню, то хтозна, чи був би ти тепер такий розумний, — озвався Енді.

— Енді, — сказав Сем, - ти ще молодий, але з тебе будуть люди, я певен. Я дуже високо становлю тебе, Енді, і не соромлюся часом перебрати від тебе якусь думку. Не можна нікого нехтувати, Енді, бо хоч який ти промітний, а все ж можеш десь та спіткнутись. А тепер, Енді, ходім до великого дому. Побий мене грім, коли хазяйка не звелить нагодувати нас як на празник.

---

 5 ^ічард Левине Серце - англійський король Річард І (1157-1199), відомий своєю войовничістю й хоробрістю.