Слава ЗСУ!

Місіс Шелбі підвелась і сказала, що має деякі справи, а тому не зможе бути присутня за столом. Отож, доручивши вельми поважній мулатці прислужувати панам при сніданні, вона вийшла з кімнати.

— Бачиться, ваша стара не дуже полюбляє мене, грішного, — озвався Гейлі, незграбно силкуючись держати себе запанібрата.

— Я не звик, аби про мою дружину висловлювались так вільно, — сухо мовив містер Шелбі.

— Даруйте, то я просто пожартував, — відказав Гейлі, силувано засміявшись.

— Жарти не завжди доречні, — зауважив містер Шелбі.

«Хай йому чорт, ач як він заговорив, коли я підписав ті папери! — пробурмотів Гейлі сам до себе. — Страх як запишався від учора!»

Либонь, жодна звістка про падіння найможновладнішого міністра двору не спричиняла такого збурення, яке обняло Томових одноплемінців, коли вони дізналися про його сумну долю. По всьому обійсті лиш про це й балакали. Ні в домі, ні в полі ніхто не працював — усі тільки те й робили, що обговорювали новину та її гадані наслідки. А втеча Елізи — теж небувала в маєтку подія - ще дужче розпалювала загальні пристрасті.

Чорний Сем — так прозивали його всі, бо він був чи не втричі чорніший від будь-котрого зі своїх темношкірих товаришів, — зважував ту подію і сяк і так, прикидав її на всі боки, і то з такими далекосяжними замірами щодо власного звеличення, які зробили б честь першому-ліпшому білому патріотові у Вашингтоні.

— Кепський той вітер, що нікуди не дме, це вже як є, — повчально промовив Сем, підсмикуючи на собі штани і дотепно припасовуючи до шлейки чималого цвяха замість одірваного ґудзика, вельми потішений тим своїм винаходом. — Атож, кепський вітер... — повторив він. - Ось Томові й урвалося. Ну то звісно, тепер є нагода для якогось іншого негра. А чом би й не для Сема, га? Том роз’їжджав собі по околиці в наваксованих чоботях і з бомагою в кишені, мов хтозна-яка цяця. Та хіба він один на світі? Чому б Семові так не їздити? Ось що я хочу знати!..

— Гей, Семе!.. Семе! Хазяїн каже, щоб ти привів Білла і Джеррі! — гукнув Енді, перепиняючи Семів монолог.

— Овва! З якого б то дива, синку?

— Та хіба ж ти не знаєш, що Ліззі накивала п’ятами разом зі своїм малим?

— Розкажи своїй бабусі! — з невимовною зневагою відрубав Сем. -А я знав про це ще й перше від тебе. Сем має голову на в’язах, будь певен!

— Ну то от, хазяїн звелів мерщій сідлати Білла й Джеррі, і ми з тобою поїдемо з містером Гейлі її шукати.

— Оце діло! - мовив Сем. - Настав-таки час, що без Сема не обійтися. От тобі й Сем! Я не я буду, коли не зловлю її. Нехай хазяїн побачить, який путящий негр цей Сем!

— Слухай, Семе, - сказав Енді, - ти б поміркував, як воно все є. Хазяйка-бо не хоче, щоб Ліззі зловили, то гляди, аби тобі од неї не перепало!

— Отакої! - вигукнув Сем, витріщивши очі. - А ти ж як знаєш?

— Та я сам чув, як вона казала оце допіру вранці, коли приніс хазяїнові воду до гоління. Вона послала мене, аби я подивився, чому це Ліззі не йде одягати її. А коли я сказав, що Ліззі ніде нема, то вона як підскочить і каже: «Дяка Богові!» А хазяїн, мов навісний, до неї: «Жінко, ану не ляпай дурниць!» Але ж її однаково зверху буде! Хто-хто, а я таки знаю. Кажу ж тобі, стоятимеш за хазяйкою, то ніколи не прогадаєш.

Чорний Сем почухав свою кучеряву чуприну, під якою, може, й не було надто великої мудрості, одначе не бракувало тої кмітливості, що так потрібна політикам усіх мастей і всіх країв, аби знати, як то кажуть, звідки вітер дме; отож він спинився в тяжкій задумі й знову підсмикнув штани - то був у нього перевірений спосіб підбу-дити свої розумові здібності.

— Ет, хіба добереш, що воно й до чого на цьому світі, — врешті озвався він.

Сем промовив це, як справжній філософ, із притиском на цьому — так, наче він спізнав хтозна-скільки різних світів і дійшов такого висновку по добрій розвазі.

— А я, бач, був певен, що хазяйка ладна весь світ винирити, аби тільки знайти Ліззі, — замислено додав він.

— Воно-то так, — сказав Енді. - Та невже ти не бачиш нічого далі свого носа, чорний ти недотепо? Хазяйка ж бо не хоче, щоб отой містер Гейлі забрав у Ліззі її хлопчиська, — ось у чому штука!

— Овва! - вигукнув Сем тим особливим тоном, що його може уявити собі лиш той, хто чув, як розмовляють негри.

— Слухай-но, що я тобі ще скажу, — знову озвався Енді. — Ішов би ти вже по коні, і то хутчій, бо я оце чув, як хазяйка про тебе питалася. А ти стовбичиш тут і розпатякуєш.

Сема враз наче вітром з місця змело, і незабаром він тріумфально в’їхав на подвір’я, щодуху поганяючи Білла і Джеррі. Підлетівши чвалом до конов’язі, він на всьому скаку плигонув на землю і рвучко спинив коней, так що аж курява знялася. Прив’язаний там-таки кінь Гейлі, молодий порський жеребчик, злякано стенувся і напнув повода.