Слава ЗСУ!

Ще кілька прощальних слів, нехитрі напутні побажання, сльози — і ось уже Еліза, пригорнувши до себе зчудованого й переляканого хлопчика, безгучно вислизнула в темряву.

Розділ VI ВИКРИТТЯ

Наступного ранку містер і місіс Шелбі прокинулись пізніше, ніж звичайно, бо ввечері довго не могли заснути після отої тривалої розмови.

— Дивно, куди це запропастилася Еліза, — мовила місіс Шелбі по кількох марних спробах викликати покоївку дзвоником.

Містер Шелбі стояв перед дзеркалом і гострив бритву. Саме під цю мить двері відчинились, і чорношкірий служка приніс йому гарячу воду голитися.

— Енді, — звеліла господиня, — постукай-но до Елізи й скажи, що я їй уже тричі дзвонила... Бідолашна! - тихо мовила вона сама до себе й зітхнула.

Енді хутко повернувся, витріщивши з подиву очі.

— Ой пані! Всі шухляди в Ліззі повисувані, речі розкидані по хаті. Здається мені, чи не подалася вона геть!

Містер Шелбі і його дружина в одну мить збагнули, в чім річ.

— Вона здогадалась про все і втекла! - вигукнув містер Шелбі.

— Дяка Богові! — озвалася його дружина. — Я дуже рада, якщо воно так.

— Жінко, не кажи дурниць! Адже коли цьому правда, я матиму неабияку халепу. Гейлі бачив, що я не хотів продавати хлопчика, отож він подумає, ніби я сам попустив їм сховатись. А це вже зачіпає мою честь! — І містер Шелбі квапливо вийшов з кімнати.

Десь із чверть години в будинку чинилася страшенна метушня: лунали схвильовані вигуки, тупотіння ніг, грюкали двері, мелькали білі, чорні й смугляві обличчя. Лиш одна людина, що могла навести світло на цю справу, не озивалась ані словом. То була головна куховарка, тітонька Хлоя. Її обличчя, завжди таке веселе, неначе запнула темна хмара, і вона мовчки смажила грінки до снідання, ніби не чула й не бачила того, що діється навколо.

Трохи перегодя з десяток недолітніх бісенят обліпили, мов та галич, бильця веранди, і кожен нетерпеливився перший повідомити заїжджого пана про його лихий талан.

— Ото сказиться, щоб я так жив! — мовив Енді.

— А лаятись як буде! — докинув малий чорниш Джейк.

— Еге ж, лаятись він мастак, — обізвалася кучерявка Менді. — Вчора я сама чула, коли вони обідали. Я сиділа в коморі, де пані держить великі дзбани, і чула геть кожне слівце.

І Менді, котра тямила в тому, що їй траплялось почути, не більше від чорного кошеняти, прибрала вельми обізнаного вигляду й важно походжала по веранді, забувши, що хоч вона й була тоді в коморі, проте міцно спала, скулившись між дзбанами.

Коли ж нарешті з’явився Гейлі, взутий у чоботи з острогами, всі кинулись до нього і, хапаючись одне перед одним, почали викладати прикру новину. Малі бісенята на веранді не помилились у своїх сподіваннях, бо він і справді вибухнув такою несамовитою та вигадливою лайкою, що вони аж за боки хапались від захвату й гасали коло нього, спритно уникаючи його гарапника. А потім, крикнувши всі в один голос, з реготом повалилися на рудий дернівник перед верандою і почали перекидатися й вищати на цілковиту собі втіху.

— Доступитися б мені до цих клятих пащенят! - просичав Гейлі крізь зуби.

— Та вам до них не доступитися! — переможно гукнув Енді навздогін обмороченому торговцеві й скривив у нього за спиною кілька таких гримас, що й годі й описати.

— Слухайте, Шелбі, це ж чортзна-що! — мовив Гейлі, вскочивши до вітальні. — Кажуть, тая дівоха чкурнула геть зі своїм малим...

— Містере Гейлі, тут моя дружина, — перепинив його містер Шелбі.

— Даруйте, пані, - недбало вклоняючись, кинув Гейлі так само похмуро. — І все ж я мушу сказати те саме: це ні на що не схоже! Невже цьому правда, добродію?

— Містере Гейлі, — відказав господар, — коли ви хочете розмовляти зі мною, будьте ласкаві поводитись пристойно. Енді, візьми в пана капелюха й гарапника. Сідайте, містере Гейлі... Так, добродію, хоч як мені прикро, але та жінка, чи то підслухавши нашу розмову, чи, може, дізнавшись про неї від кого іншого, забрала вночі свою дитину й пішла з дому.

— Мушу сказати, я сподівався чесного торгу, — мовив Гейлі.

— Як звелите вас розуміти, добродію? - рвучко обернувся до нього містер Шелбі. — Для того, хто ставить під сумнів мою чесність, я маю лиш одну відповідь.

Тоговець знітився і пробурмотів:

— Таж я кажу тільки, що страх як гірко впіймати облизня, коли ведеш діло по справедливості.

— Містере Гейлі, - мовив господар, — коли б я не вважав, що ваша досада певною мірою виправдана, я нізащо не попустив би тої безцеремонності, з якою ви вдерлися щойно до моєї господи. Одначе мушу вам сказати, що, хоч як би все воно виглядало на позір, я не дозволю жодних натяків на мою нібито причетність до найменшого обману в цій справі. Скажу навіть більше: я вважаю за свій обов’язок подати вам всіляку допомогу - кіньми, слугами тощо, — аби ви могли віднайти свою власність. А тим часом, Гейлі, — додав він, нараз змінивши офіційно-холодний тон на звичайну свою щиру привітність, - найліпше, що ви можете зробити, - це погамувати гнів і поснідати з нами, а тоді ми поміркуємо, що діяти далі.