Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хатина дядька Тома

— Ой, хто це там?— вигукнула тітонька Хлоя, скочивши з ліжка й хапливо відслоняючи фіранку. - Гай-гай, та це ж наша Ліззі! Ану, старий, хутенько вдягайся! А онде й Бруно коло неї тупцяє... І з чого б то раптом?.. Зараз я їм відчиню.

Вона швидко відчинила двері, Том похапцем засвітив лоєву свічку, і обоє побачили змарніле обличчя й безтямні чорні очі втікачки.

— Ой лишенько! Та на тебе ж глянути страшно, Ліззі! Що тобі таке? Може, занедужала?

— Дядечку Томе, тітонько Хлоє, я іду звідси й забираю свого хлопчика. Наш пан продав його!

— Продав? — луною озвались обоє, з жахом зводячи руки до неба.

— Атож, продав! - рішуче потвердила Еліза. — Сьогодні ввечері я сховалась у комірчині біля покою пані й чула, як пан казав їй, що продав мого Гаррі і вас, дядечку Томе, обох продав торговцеві, і завтра той приїде вас забрати, а сам пан ще зранку десь подасться верхи.

Том слухав її, мов сновида, не спускаючи зведених догори рук і широко розплющивши очі. І лиш тоді, коли зміст Елізиних слів нарешті сягнув його свідомості, він не те щоб сів, а майже завалився на старий стілець і важко зронив голову на коліна.

— Ой леле! — вигукнула тітонька Хлоя. - Та невже ж цьому правда? Чим він завинив, що хазяїн надумав його продати?

— Нічим він не завинив, не в тому річ. Хазяїн не хотів продавати, і пані теж... вона така добра... Я сама чула, як вона просила за нас. Та пан сказав, що нічого вже не вдіяти, що він заборгував тому чоловікові гроші і той забрав над ним владу... Мовляв, коли він не сплатить усього боргу, доведеться продати і маєток, і всіх людей і виїхати звідси. Він сам сказав, я чула, що коли не продати вас двох, то треба буде спродати все, — так притиснув їх той торговець! А ще він казав, що йому дуже прикро, а пані... о, ви б тільки послухали її!.. От уже хто справжнісінький ангел! Я знаю, що вельми зле мені отак її покинути, але інакше вчинити я не можу. Вона ж бо сама казала, що людська душа дорожча над усе, а мій хлопчик теж має душу, і хто знає, що спіткає малого, коли я дам забрати його від себе. Тож, мабуть, я чиню справедливо, а якщо й ні, то нехай мені простять, бо інакше я не можу!..

— А що, старий, - мовила тітонька Хлоя, — чом би й тобі не податися геть? Невже ти дожидатимеш, поки тебе завезуть на пониззя, де негри конають із голоду й тяжкої праці? Та я б радніша хоч коли померти, аніж втрапити до того пекла! Час іще є, отож і йди разом з Ліззі — ти ж бо маєш дозвіл ходити вільно. Не гайся, ось я зараз позбираю твої речі.

Том звільна підвів голову, сумовито, але спокійно огледівся довкола і сказав:

— Ні, я нікуди не піду. Нехай Еліза тікає - вона має на те право, і я не буду її відмовляти. їй таки інакше не можна. Але ж ти чула, що вона сказала! Коли вже доконче мають продати або мене, або всіх наших людей і щоб усе тут пішло на пси, то нехай ліпше продадуть самого мене. Я годен знести своє лихо не згірш від інших, — докинув він, і з його міцних, широких грудей вихопився глухий звук — чи то стогін, чи тяжке зітхання. - Хазяїн завше знаходив мене на місці, і так буде до кінця. Я ніколи не обманював його довіри, не користався своїми пільгами всупереч слову своєму й ніколи цього не зроблю. Ліпше поступитися мною одним, аніж пустити за вітром маєток і спродати всіх. Не треба нарікати на хазяїна, Хлоє, він подбає про тебе й про наших бідолашних...

Том обернувся до грубого ліжка з кучерявими дитячими голівками, і голос йому нараз урвався. Він похилився на спинку стільця і затулив обличчя своїми великими руками. Хрипкі й тяжкі ридання струшували його тіло, і буйні сльози капали з-поміж пальців на підлогу — такі самі сльози, добродію, які ви проливаєте над труною свого первістка, такі самі сльози, шановна пані, які течуть вам з очей, коли ви чуєте передсмертний крик вашого дитинчати. Бо він людина, добродію, і ви теж така сама людина. Та й ви, шановна пані, хоч як пишно вберіться, проте й ви всього-на-всього жінка, і в тяжких життєвих злигоднях, у гіркому горі, вас поймає однакова туга!

— Слухайте, - мовила Еліза вже від порога, — я бачилася з чоловіком сьогодні перед вечором і ще не знала, що станеться таке лихо. Його довели до останньої межі, і він казав мені сьогодні, що збирається тікати.

То ви вже постарайтесь, як зможете, сповістити його про мене. Розкажіть йому, як я втекла і чому втекла. Скажіть, що я спробую дістатися Канади. А ще передайте йому моє прощальне вітання, бо, може, ми ніколи більше й не побачимось... — Вона рвучко одвернулася і якусь хвилю стояла спиною до них. Відтак додала: - Гукніть Бруно до хати й зачиніть двері. Йому, бідоласі, зі мною не можна.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!