Слава ЗСУ!

— То таке веління долі, що краще тобі його не слухатись, паничу Семе. Я не дозволю, щоб у моїй господі так поводились із панами, — сказав містер Шелбі як міг найсуворіше за таких обставин.

Та вдавати сердитого перед негром — однаково що перед дитиною: обоє підсвідомо відчувають, де справжній гнів, а де прикидання. Отож і Сем анітрохи не засмутивсь господаревою доганою, хоча винувато похнюпився і стояв, гірко скрививши уста, мов той покаянний грішник.

— Пан кажуть правду... щиру правду. Я вчинив вельми зле, це вже як є. Звісно, що пан і пані не будуть такого попускати, я вже добре собі затямив. Одне тільки лихо — часом бідолашного негра, як оце я, аж муляє встругнути якусь капость, коли хтось починає отак хвинтити, як той містер Гейлі. Та й ніякий він зовсім не пан, далебі. Кожен, кого проваджено, як мене, одразу це добачить.

— Ну гаразд, Семе, — мовила місіс Шелбі. — Тепер, колй ти збагнув свою провину, можеш піти й сказати тітоньці Хлої, щоб вона дала тобі тої шинки, що лишилася сьогодні від обіду. Либонь, ви з Енді добре зголодніли.

— Пані аж надто ласкава до нас, - відказав Сем і, квапливо вклонившись, зник за дверима.

Читач уже, мабуть, завважив із попереднього, що «панич Сем» мав природжений хист, який запевне довів би його до великих висот у політичній царині: він умів скористатися з першої-ліпшої нагоди й обернути її на пожиток і славу собі. Отож, показавши у вітальні на втіху господарям свою доброчесність і покірливість, він наплюснув на голову своє пальмове листя і з хвацьким та безтурботним виглядом попростував у володіння тітоньки Хлої, сподіваючись добре похизуватися перед кухняною челяддю.

— Ну й заб’ю ж я зараз баки тим неграм! — мовив він сам до себе. — Ото повирячують очі, щоб я так жив!

Треба зазначити, що найбільшою Семовою втіхою було супроводити господаря на всілякі політичні збори, де він, примостившись на огорожі чи видряпавшись на високе дерево, з видимим захватом дослухався кожного слова, а потім, вернувшись до своїх темношкірих братів, збирав їх навколо себе і з кумедною поважністю й перебільшеним пафосом наслідував перед ними почутих красномовців. Часом до його зачудованих чорних слухачів приставали особи світлішого кольору і, на превелике Семове задоволення, також наставляли вуха, раз у раз посміхаючись та переморгуючись між собою. Одно слово, Сем мав себе за неабиякого речника і ніколи не проминав нагоди повеличатися своїми здібностями.

Між Семом і тітонькою Хлоєю уже віддавна зайшло щось на кшталт глухої ворожнечі, або ж, ліпше сказати, холодного зацурання. Одначе, простуючи цього разу до кухні, Сем справедливо розважив, що там напевне є чим поживитись, і поклав собі бути гранично миролюбним. Він-бо чудово знав, що хоч «волю пані» й без того буде виконано достеменно, проте він вигадає куди більше, якщо це буде зроблено ще й з доброю охотою. Отож він з’явився перед очі тітоньки Хлої зі зворушливо сумирним та покірливим виглядом людини, що зазнала тяжких злигоднів задля добра своїх знедолених братів, сказавши на додачу, що пані послала його до самої тітоньки Хлої, аби вона підживила його шлунок і душу, і тим беззастережно визнавши її високу владу над кухняною офіцією та всім, що до неї належить.

Усе вийшло так, як він собі замислив. Жоден політичний діяч не улестив би якогось простосердого й доброчесного виборця швидше, аніж Сем улестив тітоньку Хлою. Не минуло й кількох хвилин, як він, гордий і щасливий, сидів уже перед величезною мискою, повною мішанини з усіляких наїдків, що позалишалися від панського столу за останні два-три дні. Смаковиті окрайки шинки, золотаві шматки кукурудзяних коржів, різноманітні формою кусники пирога, курячі крильця, пупці та лапки — все це громадилось у мальовничому безладді, а Сем, наче який можновладний монарх, сидів над тим багатством, хвацько зсунувши набакир свого листяного бриля, і від часу до часу поблажливо приділяв якусь дещицю й Енді, що примостився праворуч нього.

У кухні було повно Семових приятелів, що позбігалися з усіх околишніх хатин, аби послухати, чим скінчились його звитяги. То була його година слави. Всі події дня переказано ще раз, з безліччю нових барвистих деталей та прикрас, які мали ше дужче вразити слухачів. Оповідь раз по раз перепиняли вибухи сміху, і до них приєднувалась навіть малеча, що тулилася на підлозі й по кутках. Та Сем і серед усього того гамору й веселощів зберігав незворушний та поважний вигляд і лиш вряди-годи, не уриваючи своєї про-рочистої, повчальної мови, зводив очі догори й кидав на слухачів такі прекумедні погляди, що ті аж за боки хапалися.

- Отож, любі мої співвітчизники, - просторікував Сем, вимахуючи індичою ніжкою, — ви маєте в моїй особі гідного свого заступника. Далебі, заступника за кожного з вас. Бо коли хто стає в оборону того чи того нефа, він однаково що стає за весь наш люд. Засада, як бачите, тут одна. І кожен з отих гуртоправів, що нишпорять по окрлицях, пантруючи нашого брата, спіткає на своєму шляху мене і матиме справу зі мною. Ви тільки прийдіть до мене, братове, і я стану за ваші права, і боронитиму їх до кінця!