Слава ЗСУ!

— Ну, коли так, то нема про що й балакати, — мовила жінка, нараз опанувавши себе.

Міцніше пригорнувши до себе дитину, вона сіла на свою скриньку, одвернулася й безвиразно втупила очі на річку.

— Дарма, перемелеться! — сказав торговець. — Молодичка, як я бачу, не з плаксивих.

Пароплав ішов собі далі, і жінка начебто зовсім заспокоїлась. Легенький теплий вітерець пестливо торкався її чола, немовби хотів розрадити, — лагідний вітерець, що з однаковою ніжністю обвіває і чорні, і білі обличчя. Вона бачила сонячні блищики, що золотавими жмурами мінилися на воді, чула довкола себе веселі, безжурні голоси, та на серці їй лежав важкий тягар. Дитинча зіп’ялося на ніжки й гладило рученятами її щоки; воно підстрибувало, весело агукало, щось белькотіло, неначе поклало собі будь-що розважити матір. Нараз вона рвучко й міцно стиснула його в обіймах, і сльози одна по одній звільна закапали на його зчудоване, здивоване личко. Та трохи перегодя вона помалу заспокоїлась і почала нянькатися з малим.

Той десятимісячний хлопчик був навдивовижу великий та дужий як на свій вік. Він ні хвилини не сидів спокійно, і матері доводилося весь час притримувати й вгамовувати його.

— Оце то молодець! - сказав якийсь чоловік, раптом спинившись проти них. - Скільки ж це йому?

— Десять місяців з половиною, — відказала мати.

Чоловік свиснув до малого й простягнув йому цукерика. Той миттю вхопив датку і тут-таки потягнув її до рота, цієї найпершої немовлячої скарбнички.

— Хвацький парубійко! — мовив незнайомець. — Тямить, що до чого!

Він свиснув ще раз і пішов собі. На другому боці палуби він здибав Гейлі, що сидів на зіставлених докупи ящиках і курив.

Незнайомець дістав сірники і, запалюючи сигару, сказав:

— А ви, чужинцю, непогану муринку запопали.

— Та начебто нічогеньку, - відказав Гейлі, пахкаючи сигарою.

— Везете на пониззя? — спитав незнайомець.

Гейлі кивнув головою і курив собі далі.

— На плантації?

— Еге ж, — відказав Гейлі. - Я маю замовлення від одної плантації, то, певне, і її туди збуду. Мені казали, що вона добра куховарка, то, може, й там її до цього діла приставлять. — А ні — то збиратиме бавовну. Пальді в неї на те годящі, я дивився. Так чи так, а візьмуть її залюбки.

— А от малий, либонь, на плантації ні до чого, — сказав незнайомець.

— Я збудусь його при першій же зручній нагоді, — озвався Гейлі, запалюючи нову сигару.

— Надіюсь, небагато за нього заправите? — спитав незнайомець,

і собі вмощуючись на ящиках.

— Та не знаю, — відказав Гейлі. — Хлопчисько ж добрячий, такий здоровань, увесь як натоптаний!

— Ваша правда. Але ж скільки того клопоту й витрат, доки його виростиш.

— Пусте! - мовив Гейлі. - Вони ростуть самі собою, і клопоту з ними не більше, як з цуценятами. А цей малий десь за місяць уже бігатиме.

— Я маю де їх вирощувати, отож і хотів би прикупити ще одно-го-двох, — сказав незнайомець. - Наша куховарка на тому тижні втеряла свого малого — втопився в балії, поки вона вішала білизну. То можна б віддати їй цього, нехай би вигодовувала.

Якусь хвилю обоє мовчки курили. Жоден не хотів перший зачіпати головного питання. Нарешті незнайомець сказав:

— Коли вже вам однаково треба збути його з рук, то, либонь, десяти доларів чи не задосить?

Гейлі похитав головою і промовисто плюнув.

— Ні, так діла не буде, - відказав він і знову взявся курити.

— Яка ж ваша ціна, чужинцю?

— Та бачите, — мовив Гейлі, - я й сам міг би виростити цього хлопчиська чи десь його примістити. Він на диво здоровий та показний, і десь за півроку за нього можна буде хапнути цілу сотню, а за рік — то й дві. Отож я й тепер не віддам його менше як за п’ятдесят.

— Ну, чужинцю, та це ж просто смішно!

— Отак, як сказав! — потвердив Гейлі, вперто хитнувши головою.

— Даю тридцять, - мовив незнайомець, — і ні цента більше.

— Ось що, — рішуче сказав Гейлі і знову плюнув. — Нехай буде ні по-вашому, ні по-моєму: давайте сорок п’ять. Це моє останнє слово.

— Згода! — трохи подумавши, відказав незнайомець.

— От і гаразд, — мовив Гейлі. — Де вам висідати?

— В Луїсвіллі, — відповів незнайомець.

— Луїсвіллі... - проказав за ним Гейлі. - Чудово. Ми будемо там, коли вже посутеніє. Хлопчисько спатиме, отже, все гаразд. Ви його тихенько заберете, щоб він і не писнув, — і по всьому. Я завше люблю, щоб було тихо. Терпіти не можу всякої колотнечі та галасу.

Кілька кредиток перейшли з гамана незнайомця до гамана Гейлі, і торговець знову взявся до сигари.