Слава ЗСУ!

— Що й казати, сама доля судила африканцям бути рабами й коритися своїм господарям, - докинув поважний добродій у чорному, що сидів біля дверей.

— От і чудово! — обізвався довготелесий чоловік, що стояв непо-одаль. — Нумо всі торгувати муринами, коли вже сама доля так судила! Що ви на це скажете, чужинцю? — обернувся він до Гейлі, що, застромивши руки в кишені, стояв осторонь і пильно дослухався до розмови. — Атож, — провадив далі довготелесий, — ми повинні слухатись велінь долі. Муринів треба продавати, міняти, кривдити, на те ж бо їх і створено. Вельми потішний доказ, правда ж, чужинцю? — знову звернувся він до Гейлі.

— Ніколи про це не думав, — одказав Гейлі. — Я людина темна і красно балакати не годен. А до торгівлі пристав лиш на те, аби заробляти собі на прожиток. Коли воно й зле, я ще, либонь, встигну покаятись.

— А тим часом навіщо завдавати собі клопоту, еге ж?

І довготелесий незнайомець - то був не хто інший, як чесний скотар, що з ним ми познайомили читача в кентуккійській таверні, — сів і закурив сигару. На його довгастому сухорлявому обличчі блукала чудна усмішка.

Раптом пароплав зупинився, і всі, як звичайно, подались на палубу глянути, що то за пристань.

Тільки-но з облавка спустили сходні, як на пароплав притьмом збігла якась чорношкіра жінка. Вона стрілою увігналася в натовп, за мить опинилась на долішній палубі, де сидів гурт невільників, і з гіркими риданнями кинулася на шию бідоласі, що його продано як «Джона, тридцяти років». То був її чоловік.

Цю сцену спостерігав високий молодий добродій з чутливим та виразистим обличчям. Раптом він обернувся до Гейлі, що стояв поряд, і хрипким од хвилювання голосом сказав:

— Чоловіче добрий, як ви можете, як ви смієте торгувати людьми? Погляньте на цих нещасних! Ось я тішуся собі з того, що їду додому, до жінки й дитини. Але ж той самий дзвін, що звелить пароплавові везти мене до них, назавжди розлучить цього знедоленого чоловіка з його дружиною. Начувайтесь, ще відплатиться вам за все!

Торговець мовчки одвернувся й перейшов на другий кінець палуби. Там він дістав з кишені записника й занурився в підрахунки, що до них так часто вдаються й інші панове, аби заспокоїти нечисте сумління.

Тим часом пароплав повагом одійшов од берега, і на ньому знову стало весело, як і перше. Чоловіки тинялися по палубі, розмовляли, читали, курили. Жінки шили, діти гралися, а пароплав сунув собі далі.

Одного ранку, коли він зупинився на часину біля пристані якогось містечка в Кентуккі, Гейлі зійшов на берег в одній невеличкій справі.

Том, хоч і мав на ногах кайдани, міг помалу ходити. Отож він пришкандибав до поруччя і став, байдужно втупивши очі перед себе. Через деякий час він побачив торговця, що хутко простував назад, ведучи за собою чорношкіру жінку з малим дитинчам на руках. Вона була пристойно убрана, і за нею ішов слідом негр, несучи невелику скриньку. Жінка йшла весело, балакаючи про щось із чоловіком, що ніс її скриньку, і так само піднялася сходнями. Задзвонив дзвін, засичала пара, машина застогнала, крекнула, і пароплав рушив далі за водою.

Опинившись на долішній палубі, геть захаращеній ящиками та паками бавовни, жінка знайшла вільну місцинку, сіла й узялася бавити дитину.

Гейлі раз чи два пройшовся кругом по палубі, тоді підсів до жінки й тихо почав їй щось казати.

Том помітив, як враз спохмурніло її чоло, і вона швидко й збуджено заговорила на відповідь.

— Не вірю!.. Не може бути! - почув Том. - Ви мене просто морочите.

— Коли не віриш мені, то гляди сюди, — сказав Гейлі, витягаючи з кишені якогось папера. — Оце тобі купча, а отут підпис твого хазяїна. І щоб ти знала, я виклав за тебе чималий фіш, отак-то!

— Не вірю, щоб хазяїн так обдурив мене, цьому неправда! — вигукнула жінка, дедалі дужче хвилюючись.

— Ну, то спитай хоч кого, хто вміє читати. Гей, добродію! — звернувся він до якогось чоловіка, що саме проходив повз них. - Ану прочитайте, що тут написано. Бо ця молодичка мені не вірить.

— Це купча за підписом Джона Фосдіка, — сказав чоловік, - а в ній говориться, що негритянка Люсі та її дитина переходять у вашу власність. Як на мене, все тут по закону.

Розпачливі вигуки жінки зібрали коло неї гурт цікавих, і торговець коротко пояснив їм, у чому річ.

— Він же сказав мені, що я поїду в Луїсвілл і наймуся куховаркою до заїзду, де робить мій чоловік! Ось що сказав мені хазяїн, це його власні слова, і я не вірю, щоб він мені збрехав! — не вгавала жінка.

— Одначе він продав тебе, бідолашна, цьому правда, - сказав якийсь добросердий на вигляд чоловік, уважно прочитавши купчу. — Ось його підпис, усе правильно.