Слава ЗСУ!

— Заплачу штраф, - спокійно відказав батько.

— А якщо тебе посадять у тюрму?

— Хіба ж ви з мамою не впораєтеся з господарством? - усміхнувся Саймон-старший.

— Мама впорається з чим хочеш, — сказав хлопчик. — От тільки як їм не соромно вигадувати такі закони!..

— Сподіваюся, добродію, вам ніщо через нас не загрожує? — стурбовано запитав Джордж.

- Не тривожся, Джордже. На те ми й живемо на світі. Якби ми не ризикували задля доброго діла, то чого були б варті?

- Але ж ви ризикуєте через мене! — мовив Джордж. — Не можу я цього попустити.

- Хай тебе це не тривожить, Джордже. Ми ризикуємо не через тебе, а в ім’я справедливості, — відказав Саймон. — Отож перебудеш тут до вечора, а десь годині о десятій Файнес Флетчер одвезе тебе до дальшої осади, тебе і твоїх супутників. За вами йде погоня, і зволікати не можна.

- Коли так, то навіщо дожидати вечора? - спитав Джордж.

- Удень тут нема чого боятися, бо кругом друзі і всі маються на осторозі. Та й безпечніше воно їхати поночі.

Розділ XIV ЄВАНЖЕЛІМА

Міссісіпі! Як невпізнанно, мов наглим чаром, змінилися твої береги, колись такі безлюдні й дикі, сповнені небачених див природи! Здається, ще так недавно була ти річкою первісної романтики й чарівної казки, а сьогодні твої води плинуть у царині реальності, одначе не менш химерної та дивовижної. Справді-бо, чи є в світі інша річка, що несе на своїх грудях багатства й набутки такої великої країни? І як не порівняти її могутню, бурхливу, піняву бистрінь з тим буйним розливом діяльності, що його виплеснула на ці береги найенергійніша та найзаповзятливіша нація, яку будь-коли бачив старий світ. Та ба! несуть її води й інший вантаж, гіркий і моторошний, - сльози гноблених, стогін знедолених, жалі нещасних...

Скісне проміння призахідного сонця міниться на широкому, як море, річковому просторі. Злотисте сяєво повиває прибережні зарості тремтливого очерету й стрункі чорні кипариси, пообвішані жалобними гірляндами темного моху. Тяжко навантажений пароплав іде далі за водою.

Вщерть завалений паками бавовни з незчисленних плантацій, одцалік він здається безформним сірим громадищем, що важко суне вперед. Нам доводиться чимало поблукати його залюдненими палубами, щоб віднайти нашого доброго приятеля Тома. Аж ось нарешті ми подибуємо його ген на горішній палубі, в невеличкому закапелку між повсюдних пак бавовни.

Почасти завдяки хвальним рекомендаціям містера Шелбі, а почасти своєю навдивовижу лагідною та покірливою поведінкою Том несподівано для себе здобув неабияку довіру навіть у такої людини, як Гейлі. Попервах торговець цілими днями не спускав його з ока й ніколи не залишав на ніч розкутого. Та врешті мовчазне терпіння, з яким Том зносив ті утиски, переконало його, і, звірившись наТомо-ве слово, Гейлі дозволив йому вільно ходити по всьому пароплаву.

Завжди тихий і доброзичливий, готовий будь-яку мить стати у помочі судновій обслузі, Том швидко зажив прихильності всіх матросів і годинами працював з ними разом так само охоче й ревно, як колись у панському маєтку в Кентуккі. А коли ніякого діла для нього не знаходилось, він сідав собі в закапелку між паками бавовни на горішній палубі й брався читати свою Біблію, як оце й тепер.

Десь за сотню миль перед Новим Орлеаном рівень Міссісіпі здіймається, і цей могутній потік плине вище берегів між двома великими насипами у двадцять футів заввишки. З горішньої палуби пароплава, наче з вежі якоїсь пливучої фортеці, можна озирнути всю околицю на багато миль навкруги. Отож і перед Томовими очима проходила плантація за плантацією, являючи образки того життя, якого йому судилося скоро зазнати.

Він бачив оддалік рабів, що гнули горба в полі, бачив їхні вбогі хижки, що рядами бовваніли ген осторонь пишних панських будинків, оточених зеленими парканами; перед ним поволі змінювались краєвиди, а його бідне нерозважливе серце поривалося назад, до рідного кентуккійського маєтку з тінястими буками та просторими панськими покоями, до яких притулилась невеличка хатина, оповита рясноцвітними трояндами та бегоніями. Йому ввижалися знайомі з дитинства обличчя товаришів, заклопотана дружина, що поралась біля плити, готуючи йому вечерю; він чув дзвінкий сміх своїх пустотливих хлопчиків та веселе белькотіння малої донечки в нього на колінах... Та нараз те видиво зникло, і він знову бачив лиш буйні хащі очерету, чорні кипариси і все нові й нові плантації; знову чув хрипкий стогін пароплавної машини, і все воно незаперечно промовляло, що ті щасливі дні минули без вороття...