Слава ЗСУ!

— Ну годі вам, годі! — обізвався присадкуватий одутий чоловік, ступнувши наперед і висякавши носа. - Не випадає вам так розмовляти, молодий чоловіче. Ви ж бачите, ми заступники правосуддя. На нашому боці закон, і влада, і все таке інше. Отож спускайтеся краще по-доброму, бо вам однак доведеться здатись.

— Я добре знаю, що закон і влада на вашому боці, — гірко відказав Джордж. - Ви хочете забрати мою дружину й продати в Новому Орлеані, а хлопчика, мов безсловесне теля, кинути в обору до работорговця. Джимову стару матір ви хочете повернути негідникові, що бив її і знущався з неї, бо не міг знущатися з її сина. А нас із Джимом ви воліли б оддати на тортури тим, кого ви звете нашими панами, щоб вони затоптали нас у болото. І коли ваші закони дозволяють вам таке чинити, то ганьба і вам, і тим законам! Одначе ви нас іще не схопили. Ми не визнаємо ваших законів і вашої країни! Ми вважаємо себе такими ж вільними, як і ви, й будемо битися за нашу волю до останку!

Виголошуючи свою декларацію незалежності, Джордж стояв на видноті на вершечку скелі, і рожевий одсвіт зорі осявав його смугляве обличчя й темні очі, що палали гнівом і розпачем.

Хоч як би там було, а його горда постава, палючі очі та гучний голос так вразили переслідувачів, що їм на хвилю аж мову одібрало. Справжня хоробрість і рішучість часом здатні погамувати навіть найзапекліших грубіянів. Тільки Меркс лишився цілком незворушний. Він повагом одвів курок свого пістоля і, коли Джордж скінчив говорити й запала миттєва тиша, вистрілив у нього.

— Адже ж за мертвого у Кентуккі дадуть ті самі гроші, що й за живого, - спокійно мовив він, витираючи пістоля об рукав.

Джордж відскочив назад. Еліза зойкнула. Куля пролетіла біля самого його волосся, мало не черкнула Елізу по щоці й увігналася в стовбур дерева за нею.

— Пусте, Елізо, — швидко мовив Джордж.

— Краще б тобі не вилазити їм перед очі зі своїми промовами, — обізвався Файнес. — То ж усе підлі негідники.

— Ну, Джиме, — сказав Джордж, - лаштуй свої пістолі й будемо разом пильнувати отой прохід. Першого, що виткнеться звідти, стріляю я. Ти стріляєш другого і так далі. Нема чого витрачати по дві кулі на кожного.

— А що, як ти не поцілиш?

— Ще й як поцілю! — спокійно відказав Джордж.

— Ого! Хлопець, я бачу, з норовом, — пробурмотів Файнес крізь зуби.

Після Мерксового пострілу переслідувачі якусь мить стояли, не знаючи, що діяти далі.

— Здається, ви когось там поцілили, — мовив один. — Я чув крик.

— Щодо мене, то я зараз же лізу нагору, — сказав Том. — Ніколи не боявся муринів, не забоюсь і тепер. Хто зі мною? — спитав він, здираючись на каміння.

Джордж виразно чув його слова. Він витяг з-за пояса пістоля, оглянув його й націлився на вихід із тіснини, де мав з’явитись перший переслідувач.

Хтось з найхоробріших подався за Томом, а відтак уся ватага й собі попхалась на скелю. Задні підштовхували передніших, і ті мусили рухатись набагато жвавіш, аніж їм того хотілося. Вони просувались усе далі, й десь за хвилину кремезна Томова постать показалася майже на краю провалля.

Джордж вистрілив, і куля влучила Томові в бік. Та, навіть і поранений, він не одступив, а, заревівши, мов оскаженілий бугай, перескочив через провалля.

— Е ні, друже, — мовив Файнес, нараз виступаючи наперед і штовхаючи його своїми довгими ручиськами. — Ти тут нікому не потрібен.

І Том загримотів у провалля. Він пролетів усі ті тридцять футів, чіпляючись за дерева, кущі, пеньки й каміння, аж доки, геть побитий, зі стогоном гепнувся додолу. Він напевне убився б на смерть, якби не зачепився одежею за віти великого дерева, що трохи послабило падіння. І все ж удар був доволі сильний і навряд чи завдав йому великої приємності.

— Ой лишенько! Та це ж сущі дияволи! — вигукнув Меркс, перший пускаючись бігти зі скелі - куди завзятіше, ніж піднімався.

Уся ватага притьмом посунула за ним. Найгучніше тупотів і сапав гладкий поліцай.

— Ось що, товариство, — мовив Меркс, — ви зараз обійдіть скелі й підберіть Тома, а я тим часом скочу на коня та гайну по підмогу.

І, незважаючи на тюкання й посміх своїх помічників, Меркс дав тягу і невдовзі уже гнав чвалом ген одцалік.

— Ну чи бачив хто такого паскудного гада? — мовив один з переслідувачів. - Притаскав нас сюди у своїй справі, а тепер ушився й покинув ні з чим!

— Одначе треба йти забрати того другого, — обізвався ще один. -Хоч як на мене, нехай йому біс, живий він там чи мертвий.

Ідучи на Томів голос, вони почали продиратися між корчів, завалів каміння та чагарів, аж поки натрапили того героя, що лежав, несамовито стогнучи й лаючись.