Слава ЗСУ!

— А тепер, Топсі, подивимось, як це зробиш ти, — сказала міс Офелія і, стягнувши з ліжка простирала, сіла на стілець.

Топсі занурено й вправно зробила все, як хотіла міс Офелія: розрівняла простирала, розгладила кожну зморщечку, і все те з такою пильністю та дбайливістю, що її навчителька аж дивом дивувалася. Та вже наостанку за якимсь нещасливим порухом кінець стрічки вислизнув їй з рукава. Міс Офелія враз помітила його й підскочила до дівчинки.

— Це що таке? Ах ти ж, погане дівчисько! Ти її вкрала!

Вона витягла стрічку з рукава Топсі, але дівчинка й оком не змигнула, тільки втупилась на неї з невинним подивом.

— Ой, та це ж стрічка міс Фелі, правда? Як же вона втрапила мені в рукав?

— Топсі, поганко, ану не бреши мені! Ти вкрала цю стрічку!

— Ой пані, та кажу ж вам, що ні! Я її оце допіру тільки побачила.

— Топсі, — мовила міс Офелія, — хіба ти не знаєш, що брехати зле?

— Я ніколи не брешу, міс Фелі, — озвалася Топсі з поважним і доброчесним виглядом. - Усе воно правда, оце, що я допіру сказала, чистісінька правда.

— Топсі, не бреши мені, а то я звелю тебе відшмагати.

— Ой пані, та шмагайте мене хоч цілий день, а я одначе не скажу інак! — мовила Топсі, заходячись плачем. — Я ніколи не бачила цеї стрічки, вона, либонь, сама забилася мені в рукав. Мабуть, міс Фелі покинули її на ліжку, а вона заплуталася в простиралах, а тоді залізла мені в рукав.

Міс Офелію так обурила ця безсоромна брехня, що вона схопила дівчинку й добре труснула.

— Щоб ти не сміла мені брехати!

Від струсу з другого рукава на підлогу випали рукавички.

— Он воно як! — вигукнула міс Офелія. — Може, ти й тепер скажеш, що не брала стрічки?

Топсі призналася, що взяла рукавички, але крадіжку стрічки й далі заперечувала.

— Слухай, Топсі, — сказала міс Офелія, — якщо ти признаєшся в усьому, я не відшмагаю тебе.

Знаджена цією обіцянкою, Топсі визнала обидва гріхи й заходилася гірко каятись.

— А тепер скажи мені ось що. Вчора я дозволила тобі цілий день бігати по всьому домі, і ти напевне взяла ще якісь речі. Тож розкажи мені, що ти взяла, і я не стану тебе шмагати.

— Ой пані! Я взяла оту червону штучку, що міс Єва носять на шиї.

— Он як, капосне ти дівчисько! А ще?

— А ще Розині сережки... червоненькі.

— Ану йди і зараз же принеси сюди намисто й сережки.

— Ой пані, не можу! Вони згоріли!

— Згоріли? Що ти вигадуєш? Іди принеси, ато я тебе відшмагаю.

Топсі з криком і сльозами присягалася, що не може.

— Вони згоріли... я спалила їх!

— Навіщо ж ти їх спалила? — запитала міс Офелія.

— Бо я погана... Така погана... просто страх яка. От не можу себе здержати, і край.

Якраз об цій хвилі до кімнати безтурботно зайшла Єва. На шиї в неї було те саме коралове намисто.

— Єво, де ти взяла своє намисто? - запитала міс Офелія.

— Як це взяла? Воно весь час на мені, — відказала Єва.

— І вчора теж було?

— Атак. І знаєте, що смішно, тітонько? Я навіть і спала в ньому. Забулася зняти на ніч.

Міс Офелія аж остовпіла з подиву. Тим більше, що цю мить до кімнати зайшла Роза, несучи на голові кіш із щойно випрасуваною білизною, і в вухах у неї хилиталися коралові сережки.

— Ні, я просто не знаю, що мені робити з цією дитиною! — в розпачі мовила міс Офелія. — Ну навіщо ти сказала мені, що взяла ці речі, га, Топсі?

— Таж пані звеліла мені признаватись, а я не могла надумать, в чому б мені ще признатися, - відказала Топсі, витираючи очі.

— Ніхто не казав тобі признаватися в тому, чого ти не робила, -заперечила міс Офелія. — Це ж бо така сама брехня, як і перша.

— Ой, та невже? - мовила Топсі, невинно розширивши очі.

— Ха! Д£ вже там сподіватись од неї правди, — обізвалася Роза, обурено дивлячись на Топсі. — Бувши хазяїном, я відшмагала б її до крові, далебі! Я б їй показала, як брехати!

— Ні, ні, Розо! — мовила Єва з владним виразом, що його іноді прибирала. — Не можна так, Розо. Я й чути про це не хочу.

— Ой лишенько! Ви такі добрі, панночко Єво, і зовсім не вмієте поводитися з муринами. Коли їх не бити, то діла не буде, це вже як є.

— Замовч, Розо! — звеліла Єва. — Щоб я більше не чула від тебе такого!

Очі дівчинки палали, щічки розшарілися. Роза вмить притихла.

— У панночки Єви татова кров, одразу видно. Всіх на світі ладна боронити, достоту як і він, — пробурмотіла вона, виходячи з кімнати.

Єва стояла й дивилася на Топсі.