Слава ЗСУ!

— Бідна Топсі, ну нащо тобі красти? - лагідно мовила вона. -Тепер за тебе добре дбатимуть. А коли хочеш, я дам тобі будь-яку свою річ, аби лиш ти не крала.

То було перше добре слово, що його почула нещасна дитина за все своє життя. Лагідна мова так вразила цю дику, зашкарублу душу, що в її гострих круглих оченятах зблиснуло щось ніби сльоза. Та її ту ж мить притлумило уривчасте хихотіння і звичний вищир. Ні! Коли вже вухо зроду не чуло нічого, крім лайки, йому не так легко повірити доброму слову. Те, що казала Єва, видалося Топсі чудним, незрозумілим, і вона не повірила їй.

То що ж було робити з Топсі? Її поведінка спантеличила міс Офелію. Виявилося, що її власні виховальні засади тут непридатні. Отож, щоб вигадати час на роздуми, вона замкнула Топсі в темну комору, сподіваючись, що там дівчинка набуде хоч трохи доброчинності, а вона сама тим часом розважить, як їй діяти далі.

— Не уявляю собі, — сказала вона Сен-Клерові, — як я впораюся з цією дитиною без побою.

— Ну, то бийте її на здоров’я. Я даю вам цілковиту волю робити все, що ви хочете.

— Дітей треба шмагати, - промовила міс Офелія. — Я ще ніколи не чула, щоб їх виховували інакше.

— Та звісно ж, - озвався Сен-Клер, — чиніть так, як вважаєте за краще. Тільки мушу сказати вам ось що. Я бачив, як цю дитину лупцювали і кочергою, і лопатою, і всім, що трапить під руку. Отож вона звикла до такого поводження, і коли ви хочете досягти чогось більшого, то, либонь, доведеться всім молотити її ще дужче.

— То що ж тоді з нею робити? — спитала міс Офелія.

— Ви порушили серйозне питання, — сказав Сен-Клер, — і я хотів би, щоб ви самі знайшли на нього відповідь. Що робити з людською істотою, яку можна приборкати лише з допомогою батога? Та й то не завжди. Тут у нас таке часто трапляється.

— Рішуче не знаю. Я зроду не бачила такої дитини.

— Такі діти тут не дивина, та й дорослі теж. То як же ними порядкувати? — спитав Сен-Клер.

- Просто ради собі не дам, — відказала міс Офелія.

- От і я теж, - докинув Сен-Клер. — Ви так багато говорили про наші обов’язки щодо їх виховання, що мені й справді забаглося, аби ви самі спробували виховати хоч одну дитину, яких у нас тут тисячі.

— Це ваш лад творить таких дітей, — сказала міс Офелія.

- Я знаю. Але вони створені, вони існують - то що ж із ними робити?

— Не можу сказати, що я дуже вдячна вам за таку спробу. Та коли вже виходить так, ніби це мій обов’язок, я докладу всіх зусиль, — відказала міс Офелія.

Після цієї розмови міс Офелія ще з більшим запалом узялася до своєї підданиці. Призначивши певні години на кожну справу, вона почала навчати Топсі читати і шити.

У першому предметі дівчинка швидко поступала. Навдивовижу легко, мов яким чаром, вона завчила літери і небавом уже вміла читати по складах. Зате швацька справа давалася їй куди важче. Вихиляс-та, як кицька, й жвава, як мавпочка, вона одразу ж зненавиділа вимушене сидіння над шитвом. Вона ламала голки, нишком викидала їх за вікно чи застромляла в шпари у стінах; сплутувала, рвала та бруднила нитки або й крадькома запроторювала десь цілий коток. Все це вона виробляла спритно, мов бувалий штукар, та й з не меншим самовладанням, і хоч міс Офелія відчувала, що стільки нещасних пригод поспіль навряд чи випадкові, проте, змушена вряди-годи відволікатись на інші справи, ніяк не могла застукати дівчинку на гарячому.

Незабаром Топсі зажила собі слави в цілій господі. Вона мала достоту невичерпний хист до всіляких кумедних витівок та пересміхів, залюбки танцювала, вистрибувала, співала, свистіла, наслідувала різці звуки, що вражали її уяву. Щоразу, як їй випадала вільна часина, всі дітлахи в господі юрмилися коло неї, аж роти пороззявлявши із захвату, і навіть міс Єва, здавалось, була зачудована тими бісівськими штуками, наче голубка, що їй несила одвести заворожений погляд від лискучої змії.

Міс Офелію вельми непокоїло, що Єва так уподобала товариство Топсі, і вона попрохала Сен-Клера покласти цьому край.

- Ет, дайте дитині спокій, - відказав Сен-Клер. - Це їй тільки на користь.

— Але ж Топсі така зіпсута! Невже ви не боїтеся, що вона навчить Єву чогось лихого?

— Аж ніяк не навчить. Іншу дитину, може, й навчила б, а з Єви все лихе скочується, мов роса з капустяного листя — ні краплі не проходить усередину.

— Ви того певні? - мовила міс Офелія. — А от я нізащо б не дозволила своїй дитині водитися з Топсі.

— То нехай ваші діти й не водяться, — відказав Сен-Клер, — а моїй дочці вільно. Якби Єву можна було зіпсувати, це б уже сто разів зробили.