Слава ЗСУ!

Попервах слуги вищого стану одверто зневажали Топсі, та згодом вони визнали за краще змінити своє ставлення до неї. Дуже скоро виявилося, що кожного, хто хоч раз зайняв дівчинку, невдовзі по тому неминуче спобігає якась біда: чи то пропадуть сережки або ще яка улюблена дрібничка, чи раптом він знайде котрусь свою одежину геть пошматовану, чи спіткнеться на цебро з гарячою водою, чи вбраний як на весілля попаде під зливу помиїв, виплеснутих з горішнього вікна. І хоч як дошукувались винуватця всіх тих приключок, знайти його було годі. Раз по раз Топсі ставала перед хатнім судом і завжди витримувала допит з таким невинним та поважним виглядом, який не часто трапляється бачити. Ніхто не мав і тіні сумніву, що то все справа її рук, але жодного доказу на потвердження цього запопасти не вдавалося, а міс Офелія була надто справедлива, аби вживати рішучих заходів без достатніх підстав.

До того ж усі згадані лиходійства завжди прилучалися під такий час, коли злочинцеві було найлегше уникнути кари. Приміром, помста на Розі та Джейн, уже знайомих нам двох покоївках, щоразу припадала на ті дні, коли вони були в неласці у господині (а таке траплялося нерідко) і, отже, їхні скарги аж ніяк не викликали співчуття. Одно слово, вся челядь скоро зрозуміла, що Топсі краще не чіпати, і їй таки дали спокій.

У хатній роботі Топсі була метка та вправна і напрочуд швидко схоплювала все, чого її навчали. За кілька уроків вона так навчилася прибирати в кімнаті міс Офелії, що навіть сама вибаглива господиня не мала до чого прискіпатись. Жодна жива душа не змогла б краще розрівняти простирало, збити подушки, замести підлогу, витерти порох і поставити все на місце, аніж це робила* Топсі, коли мала охоту. Але охоту вона мала не вельми часто. І коли по трьох або чотирьох днях пильного й терплячого назирання міс Офелія, чимало потішена тим, що врешті навернула Топсі на пуття, полишала її на саму себе й ішла десь в інших справах, Топсі вчиняла в кімнаті сутий погром. Замість того, щоб стелити ліжко, вона заходилась розважатися: стягала пошивки й буцалась головою в подушки, аж доки її шорстке кучеряве волосся геть убиралося в пір’я, що химерно стриміло на всі боки; здиралася на поперечини ліжка й повисала сторчака; вимахувала простиралами, а тоді розстеляла їх по всій підлозі; напинала на подушчаний валок нічну сорочку та очіпок міс Офелії і вдавала з ним різні штуки; співала, свистіла й гримасувала перед великим люстром, - одно слово, як казала міс Офелія, «справляла відьомський шабаш».

Одного разу, коли міс Офелія, завжди така скрупульозна, не знати вже й як забула в кімнаті ключ від комода, вона застала таку сцену: спорудивши на голові височенний завій з її найкращої індійської шалі, Топсі велично походжала перед люстром.

— Топсі! — вигукувала міс Офелія, коли їй уривався всякий терпець. — Ну чому ти отаке витворяєш?

— Не знаю, пані... Мабуть, тому, що я погана!

— Просто не дам собі ради, Топсі, що з тобою робити.

— Ой пані, та відшмагайте мене! От і тая моя хазяйка завше мене шмагала. А як не шмагати, то я й робити не годна.

— Та не хочу я тебе шмагати, Топсі. Ти й так можеш добре все робити, аби лиш забажала. Чому ж ти не бажаєш?

— Ой пані, я вже так звикла, щоб мене шмагали! Мабуть, воно мені корисне.

Часом міс Офелія вдавалася й до цього засобу. Топсі щоразу зчиняла страшенний крик — плакала, верещала, благала прощення, — а десь за півгодини, вмостившись, мов на сідалі, на балясах веранди, оточена юрбою кухняної «молоді», зневажливо розповідала про недавню пригоду.

— Ну міс Фелі й шмагає! Таким шмаганням і комара не приб’єш. Побачила б вона, як лупив з мене шкуру той хазяїн. От він у цьому ділі тямив!

Топсі вельми пишалася своїми гріхами та злочинствами й очевидячки мала їх за неабиякі чесноти.

— Гей ви, мурини! — промовляла вона до своїх слухачів. — А знаєте, що всі ви грішники? Атож, геть усі як є! І білі люди теж грішники - так каже міс Фелі. Одначе мурини, либонь, гірші. Та ба, де вам братися до мене! Тая моя хазяйка тільки те й робила, що лаяла мене. Надісь, поганшої за мене нема в цілому світі!

За цими словами Топсі перекидалася через голову і, сяючи з утіхи, спиналася ще вище, видимо звеличена у власних очах.

По неділях міс Офелія з вельми поважним виглядом навчала Топсі молитов. Дівчинка мала дивовижну пам’ять і швидко задовбувала їх, на превелике вдоволення своєї навчительки.

— Невже ви гадаєте, що це дасть їй хоч якусь користь? — запитав Сен-Клер.

— Аякже, дітям воно завжди на користь, - відказала міс Офелія.