Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хатина дядька Тома

Коли нарешті дівчинку одягнули в усе ціле й коротко постригли, міс Офелія вдоволено зауважила, що тепер вона стала трохи схожа на людину. В голові міс Офелії вже зродилися деякі заміри щодо її виховання, і сівши проти дівчинки, вона вдалася до розпитів.

— Скільки тобі років, Топсі?

— Не знаю, пані, — відказало те створіння, вискаливши зуби.

— Не знаєш, скільки тобі років? Невже ніхто тобі це не казав? Хто була твоя мати?

— Не було в мене матері, - сказала дівчинка і знов оскалилась.

— Не було матері? Як це так? Де ти народилася?

— Я не народилася, - впевно мовила Топсі з таким відьомським вищиром, що коли б міс Офелія була вразливіша, то могла б подумати, що перед нею не дівчинка, а якесь бісівське поріддя.

Та міс Офелія мала міцні нерви, до того ж була розважна й діловита, а тому суворо сказала:

— Так відповідати негоже, дитино. Я з тобою не жартую. Скажи мені, де ти народилась і хто були твої батько й мати.

— Я не народилась! - правила своєї дитина, ще дужче затявшись. - Не було в мене ні батька, ні матері, нікого не було! Я виросла в торговця, з цілим гуртом малих. Нас доглядала стара тітка Сью.

Було очевидно, що дівчинка говорить щиро. Джейн, хихотнув-ши, докинула:

— Ой пані, таж їх таких скільки хочете. Торговці купують їх за безцінь зовсім малих і вирощують на продаж.

— А в хазяїв ти довго жила?

— Не знаю, пані.

— Ну, скільки часу — рік, чи менше?

— Не знаю, пані.

- Ой пані, ці дурні муринки нічогісінько не тямлять, — знов обізвалася Джейн. - Вони й гадки не мають про час, не знають, що таке рік і скільки вони прожили на світі.

— Ти вмієш шити? - спитала міс Офелія, розваживши, що слід звернутися до простішої матерії.

— Ні, пані.

- А що ти вмієш? Що ти робила в хазяїв?

- Носила воду, мила посуд, чистила ножі, прислуговувала гостям.

— Хазяї були добрі до тебе?

- Та вже ж, - одказала дівчинка, хитрувато скинувши оком на міс Офелію.

Міс Офелія припинила цю багатонадійну розмову й підвелася. Позад неї, зіпершись на спинку стільця, стояв Сен-Клер.

- Маєте незасіяний лан, сестрице. Тут доволі простору для ваших засад, і виполювати майже нічого не доведеться.

Виховальні засади міс Офелії, як і всі інші її засади, були сталі й чітко визначені. Такі засади панували в Новій Англії десь перед століттям і збереглися дотепер лиш по віддалених і темних місцях, куди не сягнули залізниці. Коротко їх можна б висловити так: треба навчати дітей слухатися старших, читати й шити, а коли вони брешуть - шмагати їх. Оце й усе, що міс Офелія знала про виховання, і з цими-от знаннями вона ревно взялася напроваджувати на пуття малу дикунку.

Усі в господі вважали, що дівчинка належить міс Офелії. Отож, знаючи, що кухняна челядь поглядає на неї зизим оком, міс Офелія розважила за краще обмежити царину виховних заходів своєю кімнатою. Певно, дехто з читачів гідно оцінить її самопожертву, коли ми скажемо, що вона вирішила поступитися своїм незмінним правилом власноручно стелити собі постіль та прибирати в кімнаті й поклала на себе страдницький обов’язок навчити цього Топсі.

Почала вона з того, що другого ж ранку привела Топсі до себе в кімнату й стала урочисто втаємничувати її в мистецтво застеляння ліжка.

І от уявіть собі Топсі, вимиту й підстрижену, вже без любих її серцю дрібушок, убрану в чисте платтячко й накрохмалений фартушок, що поштиво стоїть перед міс Офелією з таким урочистим виглядом, наче прийшла на похорон.

— Дивись, Топсі, зараз я покажу тобі, як треба застеляти моє ліжко. Я люблю, щоб воно було охайне. Ти повинна навчитися робити все достеменно, як я скажу.

— Еге, пані, — тяжко зітхнувши, озвалася Топсі з сумним та поважним виглядом.

— Ну, то дивись, Топсі. Ось рубець простирала. Отут лице, а тут спід. Затямила?

— Еге, пані, — відказала Топсі й знову зітхнула.

— Тепер дивись далі. Спіднім простиралом ти покриваєш валок під подушку - отак, - а потім рівненько підтикаєш край під перину — отак. Бачиш?

— Еге, пані, - мовила Топсі, зосереджено дивлячись на простирало.

— А верхнє простирало, — провадила далі міс Офелія, — треба стелити отак і добре підіткнути сюди - отак, вузьким краєм у ноги.

— Еге, пані, — знову потакнула Топсі.

Та ми розкажемо й те, чого не бачила міс Офелія. Тимчасом як вона одвернулась, заклопотана своїми простиралами, її недолітня учениця ухистилася вхопити пару рукавичок та шовкову стрічку й спритно сховала їх у рукава. За мить вона знову стояла, як перше, сумирно згорнувши руки.

Попередня
-= 92 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!