Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

Фінджі кинув на нього здивований погляд.

— Так, так, авжеж, два біороки.

У Вічності не існувало Часу в звичайному розумінні цього слова, але людські тіла старіли, і це старіння було невблаганною міркою Часу навіть за браку самого фізичного феномена. Проте біологічний Час плинув, і за один біорік всередині Вічності людина старіла так само, як і за звичайний рік у Часі.

Одначе навіть найпедантичніші з Вічних рідко згадували про цю різницю. Надто зручно було казати: «побачимося взавтра», або «вчора я згадував про вас», або ж «зустрінемося на тому тижні», немов у Вічності й справді існували «вчора», «завтра» чи то «наступний тиждень». Для задоволення природних людських інстинктів у Вічності було запроваджено умовну «добу», що складалася з двадцяти чотирьох біогодин з формальним розподілом на «день» і «ніч», «сьогодні» й «учора».

— Протягом цих двох біороків, що минули після вашого від’їзду, — провадив далі Фінджі, — над 482-м поступово стала нависати криза. Виникла своєрідна, я сказав би навіть, делікатна і безпрецедентна ситуація. Зараз, як ніколи досі, нам потрібні точні Спостереження.

— Ви хочете використати мене як Спостерігача?

— Саме так. Звісно, неприпустиме марнотратство — доручати Технікові роботу Спостерігача, але ваші попередні Спостереження по-справжньому відзначаються ясністю й далекоглядністю. Це те, що нам потрібно сьогодні. А зараз дозвольте вам змалювати ситуацію в деталях…

Але Харланові тоді так і не вдалося познайомитися з деталями. Відчинилися двері, і він уже не чув, що йому казав Фінджі: його увагу заполонила дівчина, яка ввійшла до кабінету.

Не можна сказати, що Харлан ніколи досі не бачив у Вічності дівчат. Ніколи — не зовсім точне слово. Рідко, дуже рідко — так буде правильніше.

Але зустріти таку дівчину! Та ще й у Вічності!

Харлан бачив багато жінок під час своїх подорожей крізь Час, однак там, у Часі, він сприймав їх майже як предмети: як стіни й стелю, чашки й ложки, м’ячі й рукавички. Вони були фактами для Спостереження.

У Вічності жінки відрізнялися від тих, що жили у Часі. А надто ця!

Вона була зодягнена так, як зодягалися жінки з обраних кіл у 482-му Сторіччі. Прозора, до пояса, накидка й темні шорти ненав’язливо підкреслювали витончені лінії її тіла.

Чорне, аж лиснюче, волосся звільна спадало на плечі. Тоненько підмальована верхня губа й густіше нижня справляли враження, ніби дівчина вередливо копилить губки. Діткнуті блідо-рожевою барвою повіки та мочки вух вирізнялися на юному, майже дитячому обличчі молочно-білого кольору. З плечей звисали коштовні намиста й раз у раз побрязкували, немов запрошували звернути увагу на зграбну форму її грудей.

Вона присіла за столик, що стояв у кутку кабінету, й лише один раз підвела вії, ковзнувши по Харлановому обличчю чарівним поглядом своїх темних очей.

Коли Харлан знову став чути голос Фінджі, Обчислювач уже закінчував:

— Усі ці дані ви знайдете в офіційному звіті, а тим часом можете зайняти свій колишній кабінет і квартиру.

Харлан навіть не пам’ятав, як опинився за дверима кабінету Фінджі. Видно, він просто вийшов…

З усіх почувань, що вирували в ньому, найбільше давалася взнаки лють. Побий його Час! Цьому Фінджі не можна дозволяти, щоб він викидав такі коники! Це погані звички. Це знущання над…

Нарешті Харлан взяв себе в руки, перестав ціпити зуби й стискати кулаки. Треба в усьому спокійно розібратися. Негайно! Він рішуче попрямував до столу Зв’язківця; власні кроки гучно відлунювали в його вухах.

Зв’язківець підвів голову, намагаючись не дивитися в очі Харланові, й запопадливо сказав:

— Слухаю, сер!

— Там, у кабінеті Фінджі, сидить жінка, — сказав Харлан. — Вона тут новенька?

Він мав намір запитати байдужим тоном, ніби його це мало цікавило. Та Харланові слова прозвучали мов удар цимбалів.

Зв’язківець аж стрепенувся. Очі його зблиснули лукавими іскорками, які так ріднять у подібних випадках усіх чоловіків! Він глянув на Техніка, як на щирого приятеля, немов хотів сказати: ми з тобою чоловіки й добре розуміємо один одного.

— Ви маєте на увазі ту крихітку? Ух! Оце красуня!

— Відповідайте на моє запитання, — процідив крізь зуби Харлан.

Зв’язківець одразу знітився й промовив:

— Вона в нас новенька. Часів’янка.

— Що вона тут робить?

По обличчю Зв’язківця розповзлась плотолюбна, лукава посмішка.

— Вона вважається секретаркою нашого боса. Її звуть Нойс Ламбент.

— Зрозуміло. — Харлан круто повернувся і вийшов.

Назавтра Харлан вирушив у свою першу подорож у 482-е як Спостерігач. Подорож тривала всього тридцять хвилин. Мабуть, вона була організована для загального ознайомлення і мала допомогти Харланові пройнятися духом Сторіччя. Другого дня він пробув там півтори години. Наступний день був вільний.

Попередня
-= 16 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!