Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

— Отже, ви приймаєте мою пропозицію?

Коли Харлан вийшов з кабінету, його поривало палке бажання дати Обчислювачеві бій. Фінджі не вдасться обхитрувати його! Він не дозволить пошити себе в дурні! І, звичайно, передчуття майбутнього поєдинку, твердий намір перехитрувати Фінджі пояснювали те радісне збудження, яке охопило його, коли він подумав про наступну подорож у 482-е.

Тільки це, а не щось інше.

Розділ 5

ЧАСІВ’ЯНКА

Маєток Нойс Ламбент був розташований у затишній, безлюдній місцині, поблизу одного з найбільших міст Сторіччя. Харлан добре знав те місто, навіть краще, ніж будь-хто з його численних жителів. Працюючи Спостерігачем у цій Реальності, він відвідав тут кожен квартал і кожне десятиріччя.

Він добре знав місто і в Часі, і в Просторі. Він міг уявити собі його як єдиний живий організм, що перебуває у постійному розвитку зі своїми злетами й падіннями, радощами й тривогами. Тепер він мав прожити у ньому тиждень — коротку мить в уповільненому житті цього бетоново-сталевого велета.

Його попередні дослідження дедалі більше зосереджувалися на вивченні «періеків» — найбагатших і найвпливовіших громадян міста, які визнавали за краще жити в затишних позаміських котеджах.

Як і в багатьох інших Сторіччях, у 482-му матеріальні блага розподілялися нерівномірно. Соціологи пояснювали це з допомогою спеціального рівняння (воно друкувалося в пресі, але Харлан мало що з нього зрозумів). Рівняння власне визначало три умови розподілу матеріальних благ для будь-якого Сторіччя, і в 482-му ці умови були на межі можливого. Соціологи похитували головами й казали, що коли нові Зміни Реальності не поліпшать становище, то виникне потреба в «найретельніших Спостереженнях».

Як уже було сказано, рівняння вказувало на несправедливі умови розподілу матеріальних благ. Це означало, що існує привілейований клас, дозвільний витончений спосіб життя якого — в найкращі часи — сприяв розвиткові культури. І поки не виявився жахливий бік такого способу життя, поки привілейований клас ще не зовсім забував про відповідальність за наслідки своїх привілеїв, поки загнивання культури не ставало очевидним, Вічні закривали очі на нерівномірний розподіл матеріальних благ і виправляли інші, менш привабливі невідповідності в світі.

Поступово Харлан почав розуміти все це. Раніше, перебуваючи в Часі, він зупинявся на ночівлю у готелях найбідніших кварталів міста, де приїжджому було легко залишитися непоміченим, де на чужого ніхто не звертав уваги і де одним менше чи більше — не мало ніякого значення, а тому присутність Спостерігача нічим не загрожувала Реальності. А коли й це ставало небезпечно, коли могло дійти до критичної точки, внаслідок чого розсипався б картковий будиночок Реальності, Харлан ночував просто неба, де-небудь під живоплотом.

У нього навіть зробилося звичкою мати на прикметі тини, поблизу яких не вештаються уночі фермери, волоцюги чи бездомні собаки.

А тепер Харлан ніжився в ліжку, зробленому з речовини, просоченої силовим полем. То був особливий сплав речовини й енергії, який використовувався у суспільствах з найвищим рівнем економіки. Протягом багатьох століть такий сплав застосовувався рідше, ніж чиста речовина, але частіше, ніж чиста енергія. В усякому разі, постіль зручно облягала тіло, ставала твердою, коли він лежав, пружно й легко піддавалася, коли він хотів поворухнутись або перевертався на другий бік.

Харлан неохоче визнав зручність таких речей, але водночас схилявся до мудрого правила, що закликало кожен Сектор Вічності жити за «середньою шкалою» свого Сторіччя і не прагнути до розкоші. Тоді краще знатимеш проблеми, гостріше відчуєш «дух» Сторіччя й уникнеш соціологічних крайнощів.

«А непогано все-таки жити серед аристократів», — подумав Харлан. І вже засинаючи, він згадав про Нойс.

Йому снилося, що він присутній на засіданні Ради Часів. Незворушно сидить, зімкнувши перед собою пальці рук і зверхньо дивиться на маленького, зовсім крихітного Фінджі, а той тремтить від жаху, вислуховуючи ухвалу, що прирікає його на вічне Спостереження в одному з невідомих Сторіч, десь далеко-далеко в Майбутньому.

Нещадні слова вироку злітають з Харланових уст, а праворуч від нього сидить Нойс Ламбент.

Спершу Харлан і не помітив її, але тепер дедалі частіше позирає на дівчину, і в голосі його поступово пропадає рішучість.

Невже ніхто, крім нього, її не бачить? Усі члени Ради спрямували свої погляди кудись удалину, й тільки Твісел усміхається Харланові, дивлячись крізь Нойс, ніби її тут немає.

Харлан хоче наказати їй вийти, але слова застрягають у горлі. Намагається відштовхнути дівчину, але руки не слухаються його.

Попередня
-= 20 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!