Слава ЗСУ!

— Тоді слухайте… — Від хвилювання Фінджі ковтав слова, і на його обличчі проступив страх, змішаний із гнівом. — Хочете правду — наставляйте поли! Ми все знаємо про вас і Нойс.

Харлан закліпав очима.

— Що ви знаєте?

— Невже ви думали, що вам пофортунило втекти непомітно, без усяких наслідків? — Розмовляючи, Обчислювач не зводив очей з нейронного випромінювача. На лобі в нього заблищали росинки поту. — Невже після того як ви дали собі волю під час Спостереження, ви думали, що за вами не стежитимуть? Я був би не вартий звання Обчислювача, якби спустив вас із ока. Ми знали, що ви забрали Нойс у Вічність. Ми все знали із самого початку. Ви хотіли правди. От і тіштесь.

У цю мить Харлан зневажав себе за власну тупість.

— Ви все знали?

— Атож. Нам відомо, що ви вивезли її в «Приховані Сторіччя». Ми знали про кожен ваш крок, поки ви пробиралися в 482-е, щоб прихопити із собою її речі. Ви пошилися в дурні потоптавши ногами присягу Вічного.

— Чому ж тоді ви не зупинили мене? — Харлан пив до дна гірку чашу власного приниження.

— Вам ще треба правди? — В міру того, як Харлан занепадав духом, Фінджі, здавалось, набирався сміливості.

— Кажіть.

— Тоді я скажу вам: із самого початку я не вважав вас вартим звання Вічного. Можливо, ви талановитий Спостерігач, непоганий Технік, але не Вічний. Я доручив вам останню роботу тільки для того, щоб довести це Твіселові, який панькається з вами казна-чому. Я не лише хотів перевірити суспільство в особі тієї дівчини, Нойс. Передовсім я перевіряв вас, і ви не витримали перевірки, як я й сподівався. А тепер сховайте свою пукавку, цей випромінювач, чи як ви там його називаєте, й ушивайтеся звідси геть.

Харлан щосили намагався зберегти почуття самоповаги, однак нічого не міг вдіяти з собою. Йому здавалося, ніби мозок його затвердів, втратив чутливість, як і отой скарлючений мізинець на лівій руці. — І ви прийшли тоді до мене в кімнату, щоб штовхнути мене на злочин?

— Саме так. А якщо висловлюватися точніше, я спокушав вас. Я тоді сказав вам чисту правду, що тільки в тій Реальності ви могли зберегти Нойс. А ви почали діяти не як Вічний, а як шмаркач. Втім, я цього від вас і чекав.

— Я й зараз діяв би так само, — відрубав Харлан. — Оскільки вам усе відомо, то, як ви самі розумієте, мені нема чого втрачати.

Він приставив дуло випромінювача до товстого живота Фінджі й просичав крізь стиснуті зуби.

— Що ви зробили з Нойс?

— Уявлення не маю.

— Не брешіть. Що ви зробили з Нойс?

— Я вже сказав: не знаю.

Харлан міцно стис рукоятку випромінювача; голос його звучав зовсім тихо.

— Спочатку в ногу. Вам буде дуже боляче.

— Заради Часу, вислухайте мене. Зачекайте.

— Гаразд. Що ви зробили з нею?

— Ні, послухайте мене. Досі ваші вчинки були просто порушенням дисципліни. Це не зашкодило Реальності. Я перевірив. Вас можуть лише розжалувати. Та коли ви вб’єте мене або скалічите, то це вважатиметься як напад на старшого званням. За це на вас чекатиме смертна кара.

Така погроза викликала в Харлана лише зневажливу посмішку. Після всього, що сталося, смерть була б для нього найкращим порятунком.

Фінджі, видно, не зрозумів причини його посмішки, бо поквапливо додав:

— Не думайте, що у Вічності не вдаються до смертної кари — просто ви про неї ніколи не чули. Ми, Обчислювачі, добре знаємо про такі речі. Скільки людей було страчено! І робиться це простіше простого. В будь-якій Реальності трапляється чимало різних катастроф, після яких не знаходять трупів. Ракети вибухають у повітрі, аеролайнери падають в океан або дощенту розбиваються в горах. Засудженого до страти садовлять в один з приречених кораблів за кілька хвилин чи секунд до катастрофи. Вам таке підходить?

Харлан здригнувся.

— Якщо ви хочете залякати мене, нічого не вийде. Послухайте, що я скажу. Я не боюся ніякої кари. Крім того, я маю твердий намір взяти з нею шлюб. Вона потрібна мені зараз. Вона не існує в теперішній Реальності 482-го, немає в неї і Аналога. Отже, немає і причин заборонити нам законний шлюб.

— Шлюб суперечить приписам, установленим для Техніків…

— Ми віддамо це на вирішення Ради Часів, — сказав Харлан. В ньому нарешті прокинулася гордість. — Я не боюся відмови, так само, як не боюся вбити вас. Я не простий Технік.

— Тільки тому, що ви Твіселів Технік? — На круглому, спітнілому обличчі Фінджі з’явився якийсь дивний вираз — чи то ненависть, чи тріумф, чи те й те воднораз.

— Причина набагато важливіша, — сказав Харлан. — А тепер…

З похмурою рішучістю Харлан поклав палець на пускову кнопку.