Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Кінець Вічності

Харлана ще дужче зацікавила їхня розмова. Він подивився на шкалу часометра. Сяйлива порцелянова дуга на металі була поділена рисочками на Сторіччя, Децисторіччя і Сантисторіччя. Порцелянові поділки виразно проступали на сріблястому металі. Цифри були надто дрібні, однак, нагнувшись, Харлан побачив, що на шкалі позначено Сторіччя від 17-го до 27-го. Тоненька, мов волосок, стрілка стояла на позначці 23,17. Харланові вже доводилося зустрічатися із схожими на цей часометрами, і він звичним рухом натис на пусковий важіль. Важіль не піддавався. Стрілка застигла на місці.

Харлан аж здригнувся з несподіванки, коли пролунав голос Твісела.

— Техніку Харлан!

— Слухаю, Обчислювачу, — гукнув він у відповідь, та одразу згадав, що Твісел його не чує. Харлан підійшов до вікна й кивнув головою.

Немов прочитавши його думки, Твісел сказав:

— Часометр встановлено так, щоб послати капсулу в 23,17. Нічого не треба поправляти. Єдине твоє завдання — в призначену мить біочасу ввімкнути контакт подачі енергії. Праворуч від часометра є хронометр. Кивни, коли побачиш.

Харлан кивнув головою.

— Його стрілка рухатиметься назад до нуля. На мінус п’ятнадцятій секунді увімкни контакт. Усе дуже просто. Ти мене зрозумів?

Харлан знову кивнув.

— Особливої точності не вимагається, — пояснював Твісел. — Ти можеш увімкнути контакт на мінус чотирнадцятій чи мінус тринадцятій або навіть на мінус п’ятій секунді, але, будь ласка, все-таки постарайся увімкнути його не пізніше мінус десяти секунд. Так буде безпечніше. Як тільки ти ввімкнеш контакт, решту довершить синхронізаційний силовий механізм, який точно в нульову мить дасть капсулі потужний енергетичний поштовх. Зрозумів?

Харлан ще раз кивнув головою. Він зрозумів навіть більше, ніж сказав Твісел. Якщо він не увімкне контакт на мінус десятій секунді, то це зроблять і без нього.

«Обійдемося без сторонньої допомоги», — похмуро подумав Харлан.

— Залишається тридцять біохвилин, — повідомив Твісел. — Ми з Купером підемо перевіримо його спорядження.

Вони пішли. Двері за ними зачинилися, і Харлан зостався наодинці з пультом, Часом (стрілка хронометра вже почала рухатися до нуля) і твердим наміром довести задумане до кінця.


Харлан одвернувся від вікна. Сягнувши рукою в кишеню, він дістав випромінювач. Рука його легенько тремтіла.

«Самсон руйнує храм», — знову зблиснула думка.

Відтак у якомусь куточку його мозку з’явилася друга: «Хто з Вічних коли-небудь що чув про Самсона? Хто з них знає, як він помер?»

До пуску залишалося всього двадцять п’ять хвилин. Харлан не знав, скільки часу триватиме задумана ним операція. Не був він певний, чи взагалі вдасться ця затія.

Але хіба в нього є вибір? Відгвинчуючи вологими пальцями наконечник випромінювача, він мало не випустив його з рук.

Він працював швидко, весь поринувши в роботу. Його зовсім не бентежило, що й сам він може перейти в небуття.

О мінус першій хвилині Харлан уже стояв за пультом.

«Може, це остання хвилина життя», — якось спокійно подумав він.

Харлан нічого не помічав довкола себе, крім зворотного руху червоної стрілки, яка невпинно відлічувала секунди.

Мінус тридцять секунд.

«Боляче не буде. Адже це не смерть», — промайнула думка.

Він намагався думати тільки про Нойс.

Мінус п’ятнадцять секунд.

Нойс!

Ліва рука потяглася до кнопки. Не треба поспішати!

Мінус дванадцять секунд.

Контакт!

Запрацювала автоматика. Старт відбудеться нульової миті. Харланові залишилося зробити лише один рух.

Рух Самсона, що руйнує храм.

Права рука почала підійматися. Він намагався не дивитися на неї.

Мінус п’ять секунд.

Нойс!

Права рука… Нуль!.. зробила різкий рух. Він навіть не глянув на неї.

Невже це небуття?

Ні, поки що ні. Він живий.

Не зрушивши з місця, Харлан глянув у вікно. Час минав, але він цього не помічав.

Зала була порожня. На місці величезної капсули, яка займала майже весь її простір, зяяла порожнеча. Потужні металеві конструкції опор сиротливо здіймалися в повітря. І тільки Твісел, що здавався дивним крихітним гномиком у цій величезній залі, схожій тепер на зачаровану печеру, метушливо рухався туди й сюди.

Якусь хвилю Харлан стежив за ним байдужим поглядом, а тоді відвернувся.

Несподівано й зовсім безгучно капсула знову з’явилася на тому самому місці. Її перехід крізь тонку невидиму грань, що відділяла майбутню мить від минулої, не сколихнув у повітрі жодної порошинки.

Твісел зник з Харланових очей за озією капсули, та за мить знову виринув з-за неї. Він біг до пультової рубки.

Попередня
-= 61 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!