Слава ЗСУ!

у порожнину циліндра, натисне на скляний флакон і врешті-решт його розіб’є, якщо потягти досить сильно.
«Тягни обережно», — сказала вона собі.
Софі взяла циліндр за обидва кінці, Тібінґ із Ленґдоном затамували подих. Від радості, що вони розшифрували пароль, Софі мало не забула, що може виявитися всередині. Це — наріжний камінь Пріорату. Тібінґ стверджував, що в ньому захована карта, яка вказує шлях до Святого Грааля — могили Марії Магдалини і скарбу Санґріл... найбільшої таємниці за всі часи.
Софі ще раз пересвідчилась, що всі літери вишикувалися під стрілкою, як належить. Тоді легенько потягла. Нічого. Потягла сильніше. Раптом камінь розсунувся, наче телескоп. Один важкий ковпачок залишився в неї в руці. Ленґдон і Тібінґ мало не зірвалися на ноги. Серце в Софі шалено калатало. Вона поклала кам’яний ковпачок на стіл і зазирнула всередину циліндра.
Згорток!
Придивившись уважніше, Софі побачила аркуш, обгорнутий довкола якогось циліндричного предмета — мабуть, флакона з оцтом. Але це був не звичайний тонкий папірус, а радше пергамент. «Дивно, — подумала вона, — оцет не розчинить пергаменту з овечої шкіри». Софі знову подивилась на згорток і зрозуміла, що всередині пергаменту не флакон із оцтом, а щось зовсім інше.
— У чому річ? — запитав Тібінґ. — Витягніть згорток.
Морщачи чоло, Софі вхопила пергамент і обережно витягла з циліндра разом із предметом, довкола якого він був обгорнутий.
— Це не папірус, — зауважив Тібінґ. — Надто важкий.
— Знаю. Це м’яка підкладка.
— Для чого? Для флакона з оцтом?
— Ні. — Софі розгорнула рулон і витягла те, що було всередині. — Для цього.
Коли Ленґдон побачив, що за предмет був обгорнутий пергаментом, він занепав духом.
— О Боже, — Тібінґ безсило відкинувся на спинку сидіння. — Ваш дідусь був безжалісним жартівником.
«Бачу, Соньєр не хотів, щоб це було легко», — подумав Ленґдон.
На столі лежав іще один криптекс. Уже менший. Виготовлений з чорного оніксу. Це він був усередині першого. Соньєр мав пристрасть до дуалізму. Два криптекси. Усе — парами. Подвійний зміст. Чоловік — жінка. Чорне всередині білого. Ленґдон відчув, що сплетіння символів тягнеться далі. Біле народжує чорне.
Кожен чоловік з’являється на світ від жінки.
Біле — жінка.
Чорне — чоловік.
Ленґдон узяв менший криптекс. На вигляд він був ідентичний із першим, тільки менший за розміром і чорного кольору. Зсередини почулося знайоме булькання. Очевидно, флакон із оцтом був у цьому меншому криптексі.
— Що ж, Роберте, — сказав Тібінґ, підсунувши до себе аркуш пергаменту. — Вам буде принаймні приємно дізнатися, що ми летимо в правильному напрямку.
Ленґдон уважно подивився на товстий пергамент. На ньому філігранним почерком був написаний ще один віршик на чотири рядки. І знову п’ятистопним ямбом. Він теж скидався на загадку, але Ленґдонові достатньо було прочитати перший рядок, щоб зрозуміти, що Тібінґ слушно запропонував летіти до Британії.
В Лондоні папа рицаря ховав.
Із решти вірша чітко випливало, що слово-ключ до другого криптекса можна знайти, відвідавши могилу цього рицаря десь у Лондоні.
Ленґдон із надією подивився на Тібінґа.
— Маєте якісь ідеї, що це за рицар?
Тібінґ усміхнувся.
— Жодних. Зате точно знаю, в якому склепі треба шукати.
А тим часом на землі, за п’ятнадцять миль від них, шість автомобілів кентської поліції мчали просякнутими дощем вулицями до урядового аеропорту Біггін-хілл.
Розділ 79
Лейтенант Колле взяв собі з холодильника банку пер’є і повернувся до вітальні. Замість того, щоб полетіти з Фашем до Лондона, де тепер розгорталися події, він залишився наглядати за експертами науково-технічного відділу, що розсіялися по Шато Віллет.
Усе, що виявили до цього часу, зовсім не прояснювало становища: одна-єдина куля в підлозі, аркуш паперу з кількома символами і словами «лезо» та «чаша», закривавлений пасок із шипами. На думку експертів, останній свідчив, що тут замішанії консервативна католицька організація «Опус Деї», яка недавно потрапила в поле уваги громадськості: в одній телепрограмі розповіли про її агресивні методи вербування нових членів у Парижі.
Колле зітхнув. Сам дідько не складе цього всього докупи.
Колле пройшов розкішним коридором до величезного кабінету, де один експерт шукав відбитки пальців. Це був доволі огрядний чоловік у підтяжках.
— Знайшли щось? — поцікавився Колле, заходячи до кабінету.
Експерт заперечно похитав головою.
— Нічого нового. Безліч відбитків, таких самих, як і в решті будинку.
— А на паскові-волосяниці були якісь відбитки?
— З ними працює Інтерпол. Я переслав їм усе, що ми знайшли.
Колле показав на два запечатаних пакети на столі.
— А це що?
Чоловік знизав плечима.
— Звичка. Я збираю все, що видається мені дивним.
Колле підійшов ближче. «Дивним?»
— Цей британець — дивак, — сказав експерт. — Подивіться на це. — Він порився в пакеті і витягнув фотокартку.
На ній був головний вхід до якогось готичного собору — традиційна заглиблена в стіну арка із рядом ребер, що поступово звужуються до невеличких дверей.
Колле уважно подивився на знімок.