Слава ЗСУ!

— І що тут дивного?
— Подивіться з іншого боку.
На зворотному боці англійською мовою було написано, що довгастий неф собору символізує утробу жінки, і це перегукується з поганською традицією. Справді, дивно. Однак ще більше Колле вразило те, як автор тлумачив вхід до собору.
— Стривайте! На його думку, вхід до собору символізує жіночу...
Експерт кивнув.
— Губи, що поступово звужуються, і гарненький клітор-п’яти- лисник над входом. — Він зітхнув. — Мені аж захотілося до церкви.
Колле взяв другий пакет. Крізь пластик він побачив великий глянцевий фотознімок якогось давнього документа. Згори було написано:
«Les Dossier Secret — Number 4° lml 249»
— Що це? — поцікавився Колле.
— Поняття не маю. Але такі знімки розкидані тут усюди, тож я й прихопив один.
Колле прочитав далі.

— Пріорат Сіону? — здивувався Колле.
— Лейтенанте! — До кімнати заглянув один з агентів. — Хтось терміново хоче розмовляти з капітаном Фашем, але з управління не можуть йому додзвонитися. Може, ви поговорите?
Колле повернувся до кухні і взяв телефон.
Це був Андре Берне. <
Навіть вишукана мова банкіра не могла приховати напруження в його голосі.
— Капітан Фаш начебто обіцяв мені зателефонувати, але досі цього не зробив.
— Капітан дуже зайнятий, — відповів Колле. — Чи можу я вам чимось допомогти?
— Мене пообіцяли інформувати про розвиток подій.
Якоїсь миті Колле здалося, що він уже чув цей голос, але він
не міг згадати, де саме.
— Месьє Берне, зараз я очолюю розслідування в Парижі. Мене звати лейтенант Колле.
Настала довга пауза.
— Лейтенанте, мені дзвонять по іншому телефону. Вибачте, будь ласка. Я передзвоню пізніше. — І він поклав слухавку.
Кілька секунд Колле стояв із слухавкою в руках. Тоді у нього сяйнула думка: «Не даремно цей голос видався мені знайомим! —
йому аж подих перехопило. — Водій броньовика. Із фальшивим “Ролексом”».
Тепер Колле зрозумів, чому банкір так поспішно закінчив розмову. Берне запам’ятав прізвище поліцейського, якому так нахабно набрехав кілька годин тому — лейтенант Колле.
Колле замислився: які наслідки матиме такий несподіваний поворот подій? Берне теж замішаний. Інтуїція підказувала, що треба телефонувати Фашеві. У глибині душі Колле відчував, що цей щасливий випадок допоможе йому сьогодні реабілітуватися.
Він негайно подзвонив до Інтерполу і зажадав усієї можливої інформації про Депозитарний банк Цюриха та його керівника Андре Берне.
Розділ 8о
— Паски безпеки, будь ласка, — оголосив пілот Тібінґа, коли літак занурився в сіру ранкову мряку. — Приземляємося за п’ять хвилин.
Коли Тібінґ побачив під літаком оповиті туманом пагорби Кента, його охопило радісне збудження. Як чудово повертатися додому! Англія була за якусь годину льоту від Парижа, а наче на іншому кінці світу. Цього ранку волога весняна зелень його батьківщини особливо тішила око. «Мій час у Франції закінчився. Я переможно повертаюсь до Англії. Наріжний камінь знайдено. Щоправда, ще невідомо, куди він урешті-решт приведе. Кудись у Великій Британії». Куди саме — Тібінґ не знав, але вже відчував смак перемоги.
Він встав з-за столу і пішов у дальній кінець салону. Відсунув убік панель стіни, і Софі з Ленґдоном побачили потаємний сейф. Тібінґ набрав комбінацію цифр, відчинив сейф і витяг два паспорти.
— Документи для мене й Ремі. — Тоді витяг грубу пачку п’ятде- сятифунтових банкнот. — А це документи для вас.
Софі подивилась недовірливо.
— Хабар?
— Назвімо це творчою дипломатією. Елітні аеродроми йдуть на деякі поступки клієнтам. Британський митник зустріне нас біля мого ангара й попросить дозволу зайти до літака. Я ж йому скажу, що запросив у гості одну французьку знаменитість, яка воліє, щоб ніхто не знав про те, що вона в Англії, — знаєте, преса і таке інше — і запропоную в обмін на мовчання оці щедрі чайові.
— І митник їх візьме? — здивувався Ленґдон.
— Не від будь-кого, звичайно, але мене тут усі знають. Заради Бога, я ж не торгую зброєю. Я рицар. — Тібінґ усміхнувся. — Рицарський титул дає певні привілеї.
До салону з пістолетом у руці зайшов Ремі.
— Господарю, якими будуть мої обов’язки?
Тібінґ глянув на слугу.
— Залишишся на борту з нашим гостем і чекатимеш на нас. Не можемо ж ми волочити його за собою ще й по всьому Лондону.
Софі занепокоїлась.
— Лі, французька поліція справді може знайти ваш літак раніше, ніж ми повернемося.
Тібінґ розсміявся.
— Уявляю, як вони здивуються, коли піднімуться на борт і побачать Ремі.
Його безтурботність здивувала Софі.
— Лі, ви перевезли зв’язаного заручника через державний кордон. Це не жарти.
— Мої адвокати теж не жартуватимуть. — Він сердито подивився на монаха, що лежав у хвості літака. — Це чудовисько ввірвалось до мого будинку і мало мене не вбило. Це — факт, і Ремі підтвердить.
— Але ви його зв’язали і перевезли до Лондона! — зауважив Ленґдон.
Тібінґ підняв праву руку й удав, що звертається до судді.
— Даруйте, ваша честь, дивакуватому старому рицареві його нерозумне упередження на користь британської судової системи. Розумію, мені слід було звернутися до французької поліції, але