Слава ЗСУ!

— Ви запевняли мене, що не випустите їх із літака!
Фаш стишив голос.
— Єпископе, з уваги на ваше становище, не раджу вам сьогодні випробовувати моє терпіння. Я зроблю все, щоб якнайшвидше знайти Сайласа та інших. У якому аеропорту ви приземляєтесь?
— Хвильку. — Арінґароса прикрив слухавку, і за мить заговорив знову. — Пілот просить дозволу на посадку в Хітроу. Я єдиний пасажир на борту, але ми змінили маршрут уже в повітрі.
— Скажіть йому, нехай летить до урядового аеропорту Біггін- хілл у Кенті. Про дозвіл на посадку я сам потурбуюсь. Якщо я вас тут не дочекаюся, то залишу вам авто.
— Дякую.
— І дозвольте вам іще раз нагадати, єпископе, що не ви один ризикуєте сьогодні втратити все.
Розділ 85
А де на гробі куля?..
Вирізьблені з каменю рицарі, що покоїлися в церкві Темпля, лежали горілиць, поклавши голови на прямокутні кам’яні «подушки». Софі стало моторошно. Згадка про «кулю» у вірші навіяла спогади про ніч у підземеллі дідусевого замку.
Хіерос гамос. Золоті кулі.
Софі замислилася, чи в цьому храмі теж проводили такий обряд? Кругла зала була ніби спеціально призначена для схожого поганського ритуалу. Кам’яна лава оточувала порожній простір посередині. «Круглий театр», як висловився Роберт. Софі уявила цю залу вночі: люди в масках при світлі вогню ритмічно промовляють ритуальні слова, уславляючи «священне єднання», що відбувається в центрі.
Вона прогнала цей образ з голови і рушила з Ленґдоном і Тібін- ґом до першої п’ятірки рицарів. Тібінґ наполягав, що все треба
оглядати дуже ретельно, але Софі забракло терпцю, і вона пішла вперед сама.
Уважно вивчаючи перші п’ять могил, Софі відзначила все, що було між рицарями схожого і відмінного. Кожен рицар лежав на спині, але в трьох ноги були простягнуті, а в двох — схрещені. Однак ця дивна деталь, схоже, ніяк не асоціювалася з кулею. Розглядаючи одяг рицарів, Софі помітила, що двоє поверх кольчуг мають туніки, а троє — плащі нижче колін. Знову ж таки, ніякого зв’язку з кулею. Тоді Софі звернула увагу на останню очевидну відмінність — розташування рук. Двоє рицарів стискали в руках мечі, двоє молились, а третій мав руки, витягнуті вздовж тіла. Софі довго дивилась на руки, а тоді знизала плечима, не побачивши ані натяку на кулю, якої буцімто бракує.
Відчуваючи в кишені вагу криптекса, вона озирнулась на Ленґдона й Тібінґа. Ті не поспішали: вони дійшли тільки до третього рицаря, очевидно, теж не зауваживши нічого цікавого. Не бажаючи чекати, Софі повернулась і пішла до другої п’ятірки рицарів. Дорогою вона повільно повторювала подумки вірш, який вже знала напам’ять.
В Лондоні папа рицаря ховав,
Його плід гнів священний накликав.
В утробі сім’я, Рожі плоть — а де На гробі куля, що до них веде?
Наблизившись до другої групи рицарів, Софі виявила, що вона ідентична з першою. Усі рицарі буЛи в різних позах, у латах і з мечами.
Усі, за винятком одного, останнього.
Софі швидко підійшла до десятої могили і застигла, здивована.
Ні подушки. Ні латів. Ні туніки. Ні меча.
— Роберте! Лі! — покликала вона і почула, як її голос відлунив під склепінням. — Тут чогось бракує.
Чоловіки підвели голови й поспішили до неї.
— Кулі? — схвильовано вигукнув Тібінґ. Милиці швидко стукотіли по підлозі. — Справді бракує кулі?
— Не зовсім, — відповіла Софі, стурбовано розглядаючи десятий надгробок. — Здається, тут бракує цілого рицаря.
Чоловіки підійшли і збентежено втупились у десяту могилу. Замість рицаря тут була просто кам’яна домовина. Вона мала форму трапеції — звужувалася до ніг і була накрита кришкою з кутом нагорі.
— Чому цього рицаря не показали? — запитав Ленґдон.
— Цікаво, — задумливо мовив Тібінґ, погладжуючи підборіддя. — Я й забув про цю дивну деталь. Насправді я не заходив сюди вже багато років.
— Схоже на те, — зауважила Софі, — що цю домовину вирізав той самий скульптор одночасно з іншими дев’ятьма надгробками. То чому цей рицар у домовині, а не відкритий так, як інші?
Тібінґ похитав головою.
— Одна з таємниць цієї церкви. Наскільки мені відомо, нікому ще не вдалося цього пояснити.
— Перепрошую, — до них підійшов занепокоєний служка. — Пробачте, якщо це видасться вам неґречним, але ж ви сказали, що хочете розвіяти попіл, а натомість просто оглядаєте церкву, як туристи.
Тібінґ сердито глянув на хлопця і обернувся до Ленґдона.
— Я бачу, сер Рен, що доброчинність вашої родини більше не забезпечує вам права затриматись тут на хвильку довше, тож дістаньмо попіл і покінчімо з цим. — Тібінґ повернувся до Софі. — Місіс Рен?
Софі вдала, що погодилась, і витягла криптекс із кишені.
— А тепер, — Тібінґ суворо подивився на хлопця, — якщо ваша ласка, залиште нас ненадовго.
Хлопчик не рушив з місця. Він пильно дивився на Ленґдона.
— Десь я вас бачив...
— Ще б пак! — вибухнув Тібінґ. — Сер Рен приїздить сюди щороку!
«А може, — занепокоїлась Софі, — він бачив Ленґдона по телевізору під час торішньої трансляції з Ватикану?»
— Я ніколи не зустрічався із сером Реном, — рішуче заявив хлопчик.