Слава ЗСУ!

Комп’ютер знову пікнув.
Рицарі, валети, папи й пентаграми:
Історія Святого Грааля в картах таро
— Нічого дивного, — сказав Ленґдон Софі. — Деякі наші ключові слова збігаються з назвами карт. — Він узяв мишу, щоб клацнути на гіпертекст. — Не знаю, Софі, чи казав тобі дідусь, коли ви грали з ним у таро, що ця гра — завуальована розповідь про згублену наречену і злочинну Церкву.
Софі здивувалась.
— Я цього не знала.
— У цьому суть. За допомогою метафоричної гри послідовники Грааля приховували свої справжні ідеї від пильного ока Церкви. — Ленґдон часто замислювався, як багато сучасних гравців у карти здогадується, що чотири масті — піки, черви, трефи й бубни — це символи, пов’язані з Ґраалем, які походять безпосередньо від чотирьох мастей таро: мечів, кубків, скіпетрів і пентаграм.
Піки були мечами — лезо. Чоловік.
Черви були кубками — чаша. Жінка.
Трефи були скіпетрами — царська кров. Жезл із квіткою.
Бубни були пентаграмами — богиня. Священна жіночність.
Ще за чотири хвилини, коли Ленґдон уже почав боятися, що вони не знайдуть тут того, за чим прийшли, комп’ютер видав новий результат.
Вага геніальності:
Біографія сучасного рицаря
— Вага геніальності? — із сумнівом прочитав Ленґдон. — Біографія якогось сучасного рицаря?
Ґеттем визирнула з-за дверей.
— Наскільки сучасного? Тільки не кажіть мені, що це ваш сер Руді Джуліані*. Як на мене, до рицаря він трохи не дотягує.
* Руді Джуліані — імовірно, мається на увазі мер Нью-Йорка Рудольфо Джуліані.
Ленґдон мав власні сумніви щодо недавнього посвячення в рицарі сера Міка Джеґґера, але навряд чи момент був відповідний, щоб обговорювати принципи, за якими сьогодні в Британії роздають рицарські звання.
— Подивлюся, що там. — Ленґдон клацнув мишею на гіпер- текст:
...почесний рицар, сер Ісаак Ньютон...
.. .у Лондоні 1727 року і...
... його могила у Вестмінстерському абатстві...
... Олександр Поп, друг і колега...
— Здається, слово «сучасний» тут не стосується нашої епохи, — крикнула Софі бібліотекарці. — Це якась давня книжка. Про сера Ісаака Ньютона.
Ґеттем знову визирнула і похитала головою.
— Не те. Ньютон похований у Вестмінстерському абатстві — центрі англійського протестантства. Папа римський аж ніяк не міг бути на його похороні. Цукор, вершки?
Софі кивнула.
Ґеттем чекала.
— Роберте?
У Ленґдона калатало серце. Він відвів погляд від екрана і встав.
— Сер Ісаак Ньютон — ось наш рицар.
Софі не зрозуміла.
— Ти про що?
— Ньютон похований у Лондоні, — пояснив Ленґдон. — Він створив науку, яка розгнівала Церкву. І він був великим магістром Пріорату Сіону. Що ще треба?
— Що ще? — Софі показала на вірш. — А як щодо папи, який поховав цього рицаря? Ти ж чув, що сказала місіс Ґеттем. Ньютона не ховав папа римський.
Ленґдон потягнувся до миші.
— А де сказано, що це папа римський? — Він клацнув на слові «Роре», і на екрані з’явилося ціле речення:
На похороні сера Ісаака Ньютона, пам’ять якого прийшли вшанувати королі і знатні дворяни, головував Олександр Поп, друг і колега, який виступив зі зворушливою промовою, перш ніж кинути на могилу жменьку землі.
Ленґдон подивився на Софі.
— Відповідь, яку ми шукали, була вже в другому результаті. Ідеться не про папу римського, а про Олександра Попа, англійського поета.
«В Лондоні О. Поп рицаря ховав».
Софі підвелась, приголомшена.
Жак Соньєр, майстер двозначностей, зайвий раз довів, що він був неймовірно розумним чоловіком.
Розділ 96
Сайлас здригнувся і прокинувся.
Він не знав, ні що його розбудило, ні як довго він спав. «Мені щось наснилося?» Він сів на солом’яній підстилці і прислухався до сонної тиші, що панувала в резиденції «Опус Деї». Її порушувало лише ледь чутне бурмотіння, яке долинало з кімнати під ним, — там хтось молився вголос. Сайласові ці звуки були знайомі, вони не могли його налякати.
Але чомусь він стривожився.
Сайлас підвівся і в самій спідній білизні підійшов до вікна. «За мною хтось стежив? — У дворі, як і раніше, не було нікого. Він прислухався. Тиша. — То чому мені так неспокійно?» Сайлас уже давно звик довіряти інтуїції. Вона не раз рятувала його на вулицях Марселя ще задовго до в’язниці... задовго до того, як, завдяки єпископові Арінґаросі, він народився вдруге. Дивлячись у вік-
но, він аж тепер помітив за парканом невиразні обриси авта. На даху була поліцейська фара. У коридорі рипнула підлога. Хтось узявся за клямку дверей.
Сайлас відреагував миттєво: двома стрибками перетнув кімнату і принишк за дверима саме в ту мить, коли вони з тріскотом розчахнулися. До кімнати ввірвався поліцейський зі зброєю в руках. Доки він зорієнтувався, де Сайлас, той ударив плечем двері, збивши з ніг другого поліцейського. Перший різко розвернувся, готовий вистрелити, але Сайлас кинувся йому під ноги. Гримнув постріл, куля просвистіла в Сайласа над головою, він ухопив поліцейського за ноги нижче колін і потягнув так, що той упав головою на підлогу. Другий поліцейський тим часом підвівся, але Сайлас із силою вдарив його коліном у пах. Тоді перескочив через скоцюблене від болю тіло і вибіг до коридору.
Майже голий, Сайлас кинувся сходами вниз. Він знав, що хтось його зрадив, але хто? Добігши до вестибюля, побачив, що до будинку вбігло ще кілька поліцейських. Сайлас повернув назад і помчав довгим проходом. Вхід для жінок. Він є у кожній резиденції «Опус Деї». Попетлявши вузькими коридорами, Сайлас забіг до кухні. Вгледівши напівголого альбіноса, що мчить, як навіжений, розкидаючи миски й каструлі, нажахані кухарі вибігли геть. Він опинився у вузькому коридорчику поряд із котельнею і нарешті побачив жадані двері з лампочкою нагорі.
Сайлас вилетів за двері, на дощ, зіскочив з низького порогу і надто пізно помітив поліцейського, що вибіг із-за рогу. Чоловіки схопилися; широке біле плече Сайласа із шаленою силою врізалося поліцейському в груди. Сайлас повалив його на землю, пістолет відлетів убік. За дверима почулися голоси. Сайлас перекотився на спині і схопив пістолет саме тієї миті, коли на порозі з’явилися інші поліцейські. Пролунав постріл, і Сайлас відчув між ребрами пекучий біль. Ошалілий з люті, він почав стріляти по трьох поліцейських; із ран бризнула кров.
Раптом над ним нависла чиясь тінь, що взялась невідомо звідки. Дужі руки схопили його оголені плечі з такою силою,