Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Код Да Вінчі

«Ще б пак. Ви не вмієте брехати, друже. Мені вистачило кількох секунд, щоб зрозуміти, що ви не маєте ані найменшого уявлення, де на могилі Ньютона шукати розгадку».
— Справді, Роберте? Ви знаєте, де шукати на могилі Ньютона?
— Знаю.
Невпевненість тільки промайнула в очах Ленґдона, але Тібінґ її помітив. Це брехня. Відчайдушна, жалюгідна брехня, щоб урятувати Софі. Тібінґ глибоко розчарувався в Робертові Ленґдоні.
«Я самітній рицар в оточенні негідних людців. Доведеться мені розшифровувати пароль самотужки».
Тепер Ленґдон і Неве стали для Тібінґа тільки загрозою... так само як і для Грааля. Хоч йому і нелегко буде покінчити з ними, ві«: знав, що зробить це з чистою совістю. Залишилося тільки переконати Ленґдона, щоб поклав криптекс на підлогу. Тоді Тібінґ зможе спокійно закінчити весь цей спектакль.
На знак довіри, — сказав Тібінґ і опустив револьвер. — Покладіть криптекс на підлогу, тоді поговоримо.
Ленґдон знав, що його брехня не вдалась.
Він помітив похмуру рішучість в обличчі Тібінґа і зрозумів, що настала вирішальна мить. «Як тільки я покладу криптекс, він уб’є нас обох». Навіть не дивлячись на Софі, він відчував, як її серце відчайдушно благає його: «Роберте, цей чоловік не гідний Грааля. Не віддавай йому криптекс. Хоч би чого це було варто».
Ленґдон уже прийняв рішення кілька хвилин тому, коли сам стояв біля вікна і дивився в сад.
Захистити Софі...
Захистити Ґрааль...
Він мало не закричав із відчаю: «Але я не знаю як!»
Гірка мить розчарування принесла з собою таку ясність, якої він: іще в житті не відчував. «Відповідь у тебе перед очима, Роберте». Він не знав, звідки прийшло осяяння. «Ґрааль не насміхається з тебе, він хоче віддатися гідному».
Схилившись, наче підданий, Ленґдон опустив криптекс майже до самої підлоги за кілька ярдів від ніг Лі Тібінґа.
— Ось так добре, Роберте, — прошепотів Тібінґ, націлюючись на нього. — Покладіть його.
Ленґдон подивився вгору, у безодню купола, що здіймався над будинком капітулу. Тоді, схилившись іще нижче, заглянув у дуло револьвера, націленого на нього.
— Пробачте, Лі.
Ленґдон різко випростався, розмахнувся і з усієї сили пожбурив криптекс у купол над головою.
Лі Тібінґ не відчув, як палець натиснув на курок, але «Медуза» розрядилася із заглушливим громом. Ленґдон підскочив, куля влучила в підлогу біля самих його ніг. Половина мозку Тібінґа лютувала і спонукала прицілитися краще й вистрелити ще раз, але друга, могутніша половина змусила подивитися вгору, у купол.
«Наріжний камінь!»
Здавалося, час застиг, як у сповільненому кадрі; увесь світ Тібінґа зосередився у криптексі, що летів у повітрі. Тібінґ простежив, як той сягнув найвищої точки... на якусь мить завмер... тоді перевернувся і полетів униз, назад на кам’яну підлогу.
Усі мрії й сподівання Тібінґа стрімко падали на землю. «Не можна, щоб він ударився об підлогу! Я до нього не дістану!» Тіло Тібінґа зреагувало інстинктивно. Він випустив револьвер, милиці і кинувся вперед, простягнувши перед собою м’які, доглянуті руки. Він весь витягнувся і в останню мить якимось дивом упій- мав-таки криптекс.
Падаючи з переможно затиснутим у руці криптексом, Тібінґ знав, що зараз станеться лихо. Довкола не було нічого, що б пом’якшило його падіння, і витягнуті руки разом із криптексом із силою вдарилися об підлогу.
Зсередини почувся тріск розбитого скла.
Цілу секунду Тібінґ не дихав. Простягнувшись на холодній підлозі і дивлячись на мармуровий циліндр у руці, він молився, щоб скляний флакон усередині витримав. У повітрі різко запахло оцтом, і Тібінґ відчув, як холодна рідина просочилася між дисків йому на долоню.
Його охопила дика паніка. «Ні!» Оцет стікав по пальцях, і Тібінґ уявив, як він роз’їдає ніжний папірус. «Роберте, ти дурень! Таємницю втрачено!»
Тібінґ збагнув, що нестримно плаче. Ґрааль пропав. Усе знищено. Усе ще не вірячи, що Ленґдон виявився здатним на таке, Тібінґ спробував силою відкрити циліндр, щоб хоч мигцем побачити історію, перш ніж вона навіки зникне. На превеликий подив, коли він потягнув за кінці криптекса, ковпачок легко зіскочив.
Тібінґ затамував подих і зазирнув усередину. Нічого, крім мокрих уламків скла. Жодних слідів папірусу. Тібінґ перекотився на живіт і подивився на Ленґдона. Софі стояла поряд із ним і цілилася з револьвера у Тібінґа.
Збентежений Тібінґ знову подивився на наріжний камінь і нарешті побачив. Диски вже не були розташовані безладно. Під стрілкою вишикувалось п’ять літер: АРРЬЕ — «ЯБЛУКО».
— Плід, який скуштувала Єва, — холодно сказав Ленґдон, — накликавши праведний гнів Господа. Первородний гріх. Символ падіння священної жіночності.
Тібінґ занімів. Ця відповідь його просто приголомшила неймовірною простотою і очевидністю. Ну, звичайно, куля, яка мала би бути на могилі Ньютона, — це не що інше, як рум’яне яблуко, яке впало з неба, вдарило Ньютона по голові і надихнуло на працю його життя. «Його плід! В утробі сім’я, Рожі плоть!»
— Роберте, — простогнав ошелешений Тібінґ. — Ви відкрили його. Де... карта?
Ленґдон незворушно поліз до верхньої кишені твідового піджака й обережно витяг скручений аркуш папірусу. Розгорнув і подивився на нього, стоячи лише за кілька ярдів від Тібінґа. За якийсь час на його обличчі з’явилась загадкова усмішка.
«Він знає!» Тібінґ страждав, його серце жадало цього знання. Мрія його життя була просто перед ним.
— Скажіть мені! — благав він. — Прошу! О Боже, допоможи! Ще не запізно!
Попередня
-= 145 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Вікторія 08.09.2020

Прочитала на одному подиху. Дуже цікава
книга. Хочеться продовження ))


Виктория 22.03.2020

Очень интересная книга! Большое
спасибо автору)
Приятная концовка и вообще, очень
захватывающая книга! Я в восторге ☺


vk83413580 24.12.2014

Ось це закінчення?


Додати коментар