знайди книгу для душі...
— Форт не відбудовуватимуть?
— Ні. Конайохара втрачена для Аквилонїї. Кордон пересунули. Тепер він проходить по Громовій Річці.
Слідопит зітхнув і подивився на свою долоню, грубу, як дерево, від топорища й руків’я меча. Конан потягнувся за глеком вина. Слідопит дивився на нього й порівнював зі всіма іншими — і тими, що сиділи поряд, і тими, що полягли над річкою, і з дикунами, що жили за цією річкою. Конан не бачив цього вивчаючого погляду.
— Варварство — це природний стан людства, — сказав нарешті слідопит, сумно дивлячись на кімерійця. — А ось цивілізація неприродна. Вона виникла випадково. І зрештою переможе варварство.
ФЕНІКС НА МЕЧІ
Світанкова тиша и морок щільним плащем огортали чудові вежі Тарантії — столиці Аквилонії. У непримітному будинку, що стояв на одній з вузеньких вулиць, чиясь обережна рука прочинила двері, з яких вислизнули чотири темні людські постаті, що миттєво, немов примари, розчинилися в мороці. За дверима промайнуло смагляве лице, очі на ньому палали прихованою злістю.
— Забирайтеся, творіння пітьми! — мовив глузливий голос. — Бовдури, ви й не підозрюєте, що ваша доля, немов кровожерний собака, переслідує вас.
Чоловік, що сказав ці слова, прикрив двері, ретельно замкнув їх, підняв свічку на рівень очей і зробив крок у вузький коридор. Це був високий похмурий чоловік, майже гігант, темна шкіра й гострі риси обличчя якого свідчили про значну дещицю стигійської крові, що текла в його жилах. Пройшовши коридором, він зайшов до кімнати, у якій на застеленому шовками ложі, розвалившись, немов натомлений кіт, і відсьорбуючи вино з важкого золотого келиха, лежав худий чоловік, одягнений у пошарпаний оксамитовий одяг.
— Аскаланте, — сказав стигієць, ставлячи свічку на стіл, — ваші обідранці, як щури, розповзлися по всіх щілинах. Дивні, проте, знаряддя ви використовуєте в боротьбі за владу.
— Знаряддя? — здивувався Аскаланте. — Але ж це мене вони вважають знаряддям. Ось уже цілий місяць я докладаю усіх зусиль, готую все необхідне для повалення узурпатора. І, треба сказати, мені самостійно, діючи цілком таємно, вдалося створити те, що виявилося не під силу всьому аквилонському лицарству. О Мітро, недаремно ж я був одним із найвідоміших державних діячів Аквилонії до того, як ці негідники поставили мене поза законом.
— Виходить, ці бевзі помиляються, коли гадають, що використовують вас у своїх цілях?
— Хай вони й далі думають, що я служу їм вірою та правдою. Почекаємо, поки кожен з них виконає те, що від нього треба згідно з моїм планом. Хто вони такі, щоб рівнятися до графа Аскаланте? Больмано — злиденний граф Карабана, Громель — бездарний солдафон, що лише волею долі став командиром Чорного Легіону, Діон — жирний полохливий багач, барон Атталуса, Рінальдо — недоумкуватий придворний поет. Це я був тим, хто збив їх в одну зграю, і я ж передавлю їх поодинці, коли настане мій час. А він уже на порозі. Сьогодні вночі король помре.
— Кілька днів тому я бачив, як королівські війська залишали місто, — сказав стигієць.
— Вони попрямували до кордону, щоб утихомирити піктів, які розлютувалися. Якби ти знав, скільки міцного вина я переправив піктським вождям, аби підстьобнути їхній виступ. Гори золота пішли на це — Діону довелося неабияк розщедритися. А Больманові — поклопотатися про те, аби прибрати з міста рештки вірних королю загонів. Використовуючи свою високоповажну рідню, він легко умовив Нуму, короля Немедії, запросити до себе графа Троцеро, сенешаля54 Аквилонії. І, звичайно, як і належить згідно з його високим саном, Троцеро супроводжуватиме королівський ескорт, поїде з ним і Просперо, права рука короля Конана. Отже, в місті залишиться невелика частина особистої гвардії короля — Чорних Драгунів і, звичайно, Чорний Легіон. Якщо поталанить, я за допомогою Громеля розберуся і з королівським караулом — десь опівночі охорона біля дверей у спальню Конана буде знята. У цей час я з шістнадцятьма врними мені людьми прослизну таємним ходом у замок. Навіть якщо народ Аквилонії не поажає прийняти ас з ріумфуванням після того, як справу буде зроблено, Чорного Легіону буде цілком достатньо, щоб привести люд до тями й утримати корону.
54 Сенешаль —