Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

— Ми тільки гаємо час, — укинув Кйоу. — Етвуд — природжений дипломат. Він проникає в саму суть справи одним поглядом свого орлиного ока. В кожному його слові відчувається справжній адміністративний геній.

— Я обійняв цю посаду не для того, щоб працювати, — ліниво пояснив Джонні. — Мені просто захотілось поїхати в таке місце, де не розмовляють про ферми. Адже їх тут, здається, немає?

— Таких, до яких ви звикли, немає, — відповів екс-консул. — Тут не вміють обробляти землю. В Анчурії ще не бачили ні плуга, ні косарки.

— Ця сторона якраз для мене, — промимрив консул і відразу ж заснув.

Веселий фотограф і далі підтримував дружбу з Джонні, незважаючи на одверті обвинувачення, ніби він хоче в такий спосіб зберегти за собою переважне право на крісло в пожаданому холодку на задній веранді консульського будинку. Але чи то з егоїстичних, чи то з дружніх мотивів, а Кйоу домігся-таки цього завидного привілею. Майже щовечора вони сиділи там обидва обличчям до моря, задерши ноги на поруччя й присунувши ближче сигари та бренді.

Якось увечері вони сиділи там, майже не розмовляючи, бо їхня бесіда поступово затихла, поглинута безмовністю чарівної ночі.

Світив великий, повний місяць. Море було перламутрове. Все затихло навколо, бо вітерець повівав слабенько; місто лежало втомлене, жадливо дожидаючи нічної прохолоди. На рейді стояв фруктовий пароплав «Андадор» компанії «Везувій»; він уже був повністю навантажений і мав відплисти о шостій ранку. Берег спустів. Місяць сяяв так ясно, що з веранди можна було бачити, як блищать камінці на березі, змочені тихим прибоєм.

Потім з’явився невеличкий парусник; він плив повільно, близько тримаючись берега, білокрилий, наче великий морський птах. Курс його відхилявся румбів на двадцять від напрямку вітру, й тому парусник весь час повертав то вправо, то вліво, поволі описував великі півкола, нагадуючи граційні рухи ковзаняра.

Ось він волею матросів опинився знов біля самого берега, цього разу насупроти консульства, і тут з парусника долинули якісь чисті, дивовижні звуки, ніби ельфи засурмили у свій ріг. Так, це могла бути чарівна сурма, ніжна, тремка, несподівана, й вона натхненно награвала знайому мелодію «О краю мій рідний».

Ця сцена була гідна країни лотоса. Влада моря, тропіків, таємничість, якою віє від кожного нового паруса, особлива принадність музики на осяяній місяцем воді — все це чарувало й заколисувало. Джонні Етвуд піддався чарам і згадав Дейлсбург; але Кйоу, розгадавши природу мандрівного соло, скочив з місця, підбіг до поруччя, і його оглушливий оклик розбив на друзки тишу Кораліо, наче постріл із гармати.

— Меллінджер, агов!

Парусник саме відхилився від берега, але з нього виразно почулась відповідь:

— Прощай, Біллі!.. їду додому... прощай!

Парусник прямував до «Андадора». Очевидно, якийсь пасажир, одержавши дозвіл на виїзд у якомусь дальшому пункті на узбережжі, поспішав до фруктового судна, поки воно не вирушило у зворотний рейс. Мов чепуриста горличка, невеличке суденце проробляло й далі свої примхливі маневри, аж поки його білий парус не злився з великим силуетом пароплава.

— Це Г. П. Меллінджер, — пояснив Кйоу, знов опускаючись у крісло. — Повертається до Нью-Йорка. Він був особистим секретарем у покійного втікача-прези-дента цієї фруктово-бакалійної крамнички, що її називають тут республікою. Тепер його службі кінець, і Меллінджер, мабуть, дуже радий.

— Чому він зникає під музику, мов Зозо, королева фей? — запитав Джонні. — Чи хоче показати їм, що йому до всього байдуже?

— Ті звуки, що ви чули, — з грамофона, — сказав Кйоу. — Він купив його в мене. Меллінджер набивав тут собі кишені дуже оригінальним способом. Ця музична машинка якось виручила його, й з того часу він ніколи з нею не розлучається.

— Розкажіть про це, — попросив Джонні, виявляючи зацікавленість.

  Я не блискучий оповідач, — відказав Кйоу. — Я користуюсь язиком, щоб розмовляти. А коли пробую що-небудь розповісти, слова вискакують з мене як попало й коли вдаряються об повітря, то іноді виходить дещо, а іноді й нічого не виходить.

— Я хочу послухати про його спосіб, — домагався Джонні. — Ви не маєте права відмовлятись. Адже я вам усе розповів про Дейлсбург: про всіх чоловіків, жінок, навіть про кожен стовп у місті.

— Гаразд, розкажу, — відгукнувся Кйоу. — Я вже казав, що інстинкт оповідача в мене не розвинувся. Але не вірте. Цього мистецтва я набув разом з багатьма іншими талантами та науками.


VI. ГРАМОФОН І ЧЕСНІСТЬ

— Що ж то за спосіб?— запитав Джонні з нетерпінням, властивим широкій публіці в подібних обставинах.

Попередня
-= 21 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!