Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Королі і капуста

Comandante, який добре знався на всіх тонкощах залицяння, спершу натякнув на свої почуття дуже делікатно: одягся в парадну форму й став ходити козирем перед вікнами Паси. Вона несміливо поглянула на нього своїми святими очима й помітила, що він дуже скидається на її папугу Чічі; вона навіть усміхнулась. Comandante побачив усмішку, яка мала зовсім інше значення, ніж він думав, і вирішив, що справив потрібне враження, самовпевнено зайшов до крамнички й наблизився до дами, щоб сказати комплімент. Паса набрала холодного вигляду; він посилив атаку. Вона велично розгнівалась; він, зачарований ще більше, зовсім забув про обачність і став наполягати. Вона наказала йому вийти з крамниці; він спробував схопити її за руку, і... ввійшов Діккі, широко усміхаючись, повний білого вина й самого Сатани.

Він витратив п’ять хвилин на те, щоб покарати comandante за всіма правилами науки, так, щоб тому боліло якомога довше. Потім викинув необачного зальотника за двері, на каміння вулиці непритомного.

Босоногий поліцейський, що стежив за пригодою з другого боку вулиці, засвистів. З-за рогу, від казарм, прибігло чотири солдати. Коли побачили, що порушник порядку — Діккі, вони зупинились і теж почали свистіти. Па сигнал прибуло підкріплення — ще восьмеро солдатів. Вважаючи, що сили тепер приблизно рівні, вояки почали наступ на злочинця.

Діккі, охоплений бойовим завзяттям, нахилився до comandante, видобув шпагу, яка була в того біля пояса, й атакував противника. Регулярна армія кинулась навтіки. і Діккі переслідував її чотири квартали, жартома поколюючи шпагою верескливий ар’єргард та черкаючи шоколадні п’яти, що мелькали перед ним.

Але з цивільною владою не вдалось так легко справитись. Шестеро метких, мускулястих поліцейських подолали його й з тріумфом, хоч і не без побоювання, попровадили до в’язниці. Вони охрестили його «El Diablo Colorado»Рудий чорт (іспан.). і глузували над солдатами, які зазнали поразки.

Діккі довелося, вкупі з іншими арештантами, дивитися крізь загратовані двері на зарослий травою невеличкий майдан, на ряд апельсинових дерев, на червоні черепичні покрівлі та на глиняні стіни дрібних крамничок.

На заході сонця стежкою, яка перетинала майдан, потяглася сумна процесія: зажурені жінки несли банани, касаву та хліб — харчі для бідолашних в’язнів, своїх близьких, яким вони постачали засоби для життя. Приходити дозволялось двічі на день — вранці та ввечері. Республіка давала своїм примусовим гостям воду, але годувати їх не хотіла.

Увечері вартовий вигукнув ім’я Діккі, і той підійшов до дверних ґрат. Там стояла його маленька свята. З-під чорної мантильї, яка запинала їй голову та плечі, виглядало не обличчя, а осяяна печаль; ясні очі дивились на Діккі так жадібно, наче хотіли витягти його з-за ґрат до себе. Вона принесла смажене курча, кілька апельсинів, ласощі та білу хлібину. Солдат оглянув їжу й передав її Діккі. Паса говорила, як завжди, спокійно й коротко, трепетно-ніжним, як флейта, голосом.

— Ангеле життя мого, — сказала вона, — повертайся до мене швидше. Ти ж знаєш — життя мені нестерпне, коли ти не зі мною. Скажи, чи можу я тобі чим-небудь допомогти? Коли ні, я ждатиму тебе — тільки недовго. Завтра вранці я прийду знов.

Знявши черевики, щоб не турбувати своїх товаришів по ув’язненню, Діккі півночі проходив по камері, проклинаючи своє безгрошів’я та причину його, яка б вона не була. Він дуже добре знав, що гроші відразу б визволили його з неволі.

Два дні підряд Паса приходила до нього в призначений час і приносила їжу. Щоразу він жадібно допитувався в неї, чи не прийшов який лист або пакет, і щоразу вона сумовито хитала головою.

Вранці третього дня вона принесла тільки невеличку хлібинку. Під очима в неї були темні кола. Виглядала вона спокійною, як завжди.

— Сто чортів! — сказав Діккі, що розмовляв то по-іспанськи, то по-англійськи, коли як заманеться. — Це занадто пісна їжа, muchachitoДівчинка (іспан.).. Невже ти не могла роздобути для свого чоловіка чого-небудь кращого?

Паса подивилась на нього, як дивиться мати на укохану, але вередливу дитину.

— Не гнівайся, — тихо сказала вона. — Завтра не буде й цього. Я витратила останній сентаво.

І вона притулилась ближче до ґрат.

— Продай усі товари в крамниці. Візьми за них, скільки дадуть.

— Ти думаєш, я не пробувала? Я хотіла продати за десяту частину ціни, але ніхто не дає жодного песо. В цьому місті немає жодного реала для допомоги Діккі Малоні.

Діккі похмуро зціпив зуби.

— Це все comandante, — пробурчав він. — Це він підбурює всіх проти мене. Ну, почекай же, почекай, поки відкриються карти!

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!