Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

А Єнніфер теж знала таємницю. Була тією, якій «можна довіряти». Єнніфер запитувала. По те. Про Цинтру.

- Як ти вибралась з міста, Цирі? Як саме тобі вдалося втекти? Нільфгаардці?

Цього Цирі не пам’ятала. Все обривалось, губилось у мороку і диму. Пригадувала собі облогу, прощання з королевою Каланте, її бабусею, пам’ятала баронів і лицарів, які силоміць відтягали її з ліжка, на якому спочивала поранена, вмираюча Левиця з Цинтри. Вона пам’ятла божевільну втечу палаючими вуличками, криваві бої та падіння з коня. Пам’ятала чорного вершника у шоломі, оздобленого крилами хижого птаха.

І більше нічого.

- Не пам’ятаю. Справді не пам’ятаю, пані Єнніфер.

Єнніфер не наполягала. Задавала інші питання. Робила це делікатно і тактовно, а Цирі ставала щораз розкутішою. Врешті почала розповідати сама. Не чекаючи на питання, розповідала про свої дитячі роки у Цинтрі і на Островах Скелліге. Про те, як довідалась про Право Несподіванки і про те, що вирок долі зробив її призначеною Геральту з Рівії, біловолосому Відьмакові. Розповідала про війну. Про нипання лісами Заріччя, про перебування серед друїдів з Ангрену і про час, який провела на селі. Про те, як Геральт її там занйшов і забрав до Каер Морхену, до Відьмацького Поселення, що відкривало новий розділ у її короткому житті.

Якогось вечора, не питана, з власної ініціативи, розкуто, весело і сильно прикрашаючи, розповіла чародійці про свою першу зустріч з відьмаком, у лісі Брокілону, серед дріад, які її викрали і хотіли силоміць утримуючи, переробити на одну зі своїх.

- Ха! – сказала Єнніфер, вислухавши розповідь. – Багато б дала, щоб мати можливість це побачити. Кажу про Геральта. Пробую соі уявити його міну, тоді, у Брокілоні, коли побачив, яку це Несподіванку зробило йому Призначення. Бо я думаю, що мусів мати чудову міну, коли довідався, хто ти?

Цирі захихотіла, у її смарагдових очах загорілись чортові вогники.

- Ой, так! – пирхнула. – Мав міну! Ще й яку! Хочеш побачити? Я покажу тобі. Подивись на мене!

Єнніфер вибухнула сміхом.

Той сміх, подумала Цирі, дивлячись на хмари чорних птахів, що летіли на схід. Той сміх, спільний і щирий, справді зблизив нас, її і мене. Ми зрозуміли, і вона і я, що ми можемо спільно сміятись, розмовляючи про нього. Про Геральта. Раптом ми стали близькі один до одного хоча і добре знали, що Геральт і об’єднує, і розділяє нас водночас, і що так буде завжди.

Нас зблизив той спільний сміх.

І те, що сталось двома днями пізніше. У лісі, на узвишші. Тоді вона показувала мені, як знаходити…


*****


- Я не розумію, чому маю шукати ті… Знову забула, як це називається…

- Інтерсекції – підказала Єнніфер, вискубуючи будяк, який вчепився у її рукав під час переправи через зарості. – Я тобі показую, як її віднайти, бо це є місця, з яких можна черпати силу.

- Але я вже вмію черпати силу! Ти сама вчила мене, що сила є всюди. Для чого ми лазимо кущами? У храмі є ще більше енергії!

- Справді, її там є немало. Власне тому її збудовано саме там, а не десь інде. І саме тому на території храму здається, що її черпання таке легке.

- У мене вже болять ноги! Присядемо на хвилину, добре?

- Добре, гидунко.

- Пані Єнніфер?

- Слухаю.

- Чому ми завжди черпаємо силу з водяних жил? Адже магічна енергія є всюди. Є в землі, правда? У повітрі, у вогні?

- Правда.

- А земля… О, тут довкола повно землі. Під ногами. І всюди є повітря! А якщо захочемо вогню, то достатньо розпалити вогонь і…

- Ти ще заслабка, щоб витягати енергію з землі. Замало ще знаєш, щоб тобі вдалось видобути щось з повітря. А вогнем я тобі абсолютно забороняю бавитись! Я вже казала, під жодним приводом не можна торкатись енергії вогню!

- Не кричи. Я пам’ятаю.

Вони сиділи мовчки, на сухому зваленому стовбурі, слухаючи вітер, що шумить у кронах дерев, слухаючи дятла, який завзято туктукав десь поряд. Цирі була голодною, і слина точилась, густіла їй від бажання, тільки от знала, що скарги нічого не дадуть. Колись, минулого місяця, Єнніфер на такі жалі відповіла сухою промовою про мистецтво панування над примітивними інстинкатами, а пізніше удостоювала її тільки зневажливим мовчанням. Протести мали так само мало сенсу і давали такі самі результати, як надимання щодо називання «гидункою».

Чародійка вискубала з рукава останнього реп’яха. Зараз про щось запитає, подумала Цирі, знаючи, як вона мислить. Знову запитає про щось, чого не пам’ятаю. Або про щось, чого не хочу пам’ятати. Ні, це не має сенсу. Не відповідатиму. Тому що це минуле, а в минуле повернення немає. Сама колись так казала…

Попередня
-= 104 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар