Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Жовтець усміхнувся зверхньо і таємниче.

- Співаю про справи універсальні, щедра добродійко. Про емоції, які можуть трапитись з кожним. Не про конкретних осіб.

- Якби ж то! – закричав хтось з натовпу. – Кожен знає, що співак про відьмака Геральта оповідав.

- Так, так! – запищали хором доньки комеса Вілліберта, сушачи мокрі від сліз шалики. – Співайте ще, майстре Жовтцю! Що було далі? Чи відьмак і чародійка Єнніфер поєднались нарешті? І чи вони кохали? Чи були щасливими? Хочемо бачити! Майстре, майстре!

- Але є!- загорлав проводир групи червонолюдів, сильно трясучи рудою, сягаючою пояса рудою бородою. – Лайно то, князівни, чародійки, призначення, милість, та інша бабська байда! Таж то все, з дозволу шановного пана поета, байда, суцільний поетичний вимисел, щоб було гарно і зворушливо. Але військові справи, як різанину і грабунок Цинтри, як битву в Марнадалі і Соддені, та інше нам дуже гарно виспівав, Жовтцю! Ха, не шкода сріблом посипати за таку пісню, радіє серце воїна! Я бачу, що ні на крихту не збрехав, я це кажу, Шелдон Скаггс, а я брехню від правди відрізнити умію, бо я під Содденом був, я проти нільфгаардських нападників став там з топірцем у герці…

- Я, Доні Мір з Трої, - крикнув худий лицар з трьома левами на вамсі, - був в обох битвах при Соддені, але вас там не бачив, пане краснолюде!

- Бо напевне табору пильнували! – відрізав Шелдон Скаггс, - А я був в першій лінії, там, де було гаряче!

- Бач, що бородань каже! – почервонів Домінір з Трої, підтягуючи споряджений мечем лицарський пояс. - І до кого!

- Сам бач! – червонолюд зачепив долонею по заткнутому за пас топірець, повернувся до своїх компаньйонів і вищирив зуби. – Бачили? Лицар трахнутий! Гербовий! Три леви на щиті! Два серуть, а третій гарчить!

- Спокійно, покійно! – сивоволосий друїд в білих шатах, гострим, владним голосом запобіг бійці. – Не гідно це, панове мої! Не тут, не під гіллям Блеобгеріса, дубу старшого від всіх суперечок і звад цього світу! І не на докір поетові Живцю, балади якого повинні навчити нас любові, не суперечки.

- Слушно! – підтримав друїда низький, гладкий жрець з обличчям, блискучим від поту. – Бачите, а очей не маєте, а вуха ваші глухі. Бо милості Божої немає у вас, бо ви як бочки порожні…

- Якщо йдеться про бочки, - запищав довгоносий гном з возу оздобленого написом «Вироби залізні, виробництво в продаж», - то викочуйте ще одну, панові цехові! Поезії Жовтця висушили горло, й нам знову захотілось!

- Воістину, як пусті бочки, скажу я вам! – заглушив гнома жрець, не дозволяючи збити себе з пантелику і перервати казання. – Нічого ви з балад пана Жовтця не взяли, нічого не навчились. Не зрозуміли, що ті балади про людські долі говорять, про те, що ми тільки забавка в руках богів, а наша земля – боже ігрище. Балади про призначення говорять про призначення нас усіх, а легенда про відьмака Геральта і князівну Циріллу, хоч покладена на справжнє тло цієї війни, то тільки метафора, витвір уяви поета, яка має бути нами використана…

- Мариш, святий муже! – заволала з висоти свого возу Віра Левенгаупт. – Яка легенда? Який витвір уяви? Хто як, але я Геральта з Рівії знаю, бачила його на власні очі, в Визимі, де доньку короля Фольтеста розчаклував! А пізніше ще його зустріла на Купецькому тракті, де на прохання Гільдії убив жорстокого грифа, що нападав на каравани, і вчинком цим багатьом добрим людям життя врятував. Ні, ні то не легенда і не байка. Правду, щира правду виспівав нам тут майстер Жовтець.

- Підтверджую, - сказала смаглява войовниця з чорним гладко зачесаним назад і заплетеним у товсту косу волоссям. – Я Райла з Лірії, теж знаю Геральта Білого Вовка, відомого вбивцю потвор. Бачила теж не раз і не два чародійку Єнніфер, бо бувала в Аедимі, в місті Вендерберзі, де вона живе. Однак про те, що ті двоє кохались, мені нічого невідомо.

- Але це мусить бути правда, озвалася раптом мелодійним голосом ельфиня в горностаєвому тоці.

- Така гарна балада про любов не могла бути неправдою. Не могла! – підтримали ельфині доньки комеса Віліберта і як за командою витерди очі шаликами. – Жодною мірою.

 Шановний чародію! – Вера Левенгаупт звернулася до Радкліффа. – Кохали вони, чи ні? Ви ж напевно знаєте, як то було з ними насправді, з відьмаком і Єнніфер. Відхиліть покров таємниці!

Якщо пісня каже, що кохали, - усміхнувся чародій, - то так і було і любов та триватиме століттями. Така є сила поезії.

Недобра звістка, - втрутився раптом комес Віліберт, - що Єнніфер полягла на Содденському Пагорбі. Там полягло декілька чародійок…

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар