Слава ЗСУ!

Це неправда, - повідав Донімір з Трої. – Немає на пам’ятнику її імені. То моя сторона, не один раз був на Пагорбі і вибиті на пам’ятнику написи читав. Три чародійки там полягли. Трісс Мерігольд, Лутка Нейд, яку звали Корал… Гм… Ім’я третьої зникло з пам’яті… - Лицар подивився на чародія Радкліффа, але той тільки усміхнувся, не мовивши ні слова.

А щодо відьмака, - заволав раптом Шелдон Скаггс – той Геральт, який з Єнніфер любився, то вже певно землю гризе. Чув, що убили його десь на Заріччі. Убивав потвор, убивав, але трафила коса на камінь. Так то воно є, хлопці, хто мечем воює, той від меча гине. Кожен колись напореться на кращого і залізо ковтне.

Не вірю, - войовниця скривила бліді вуста, сплюнула їдко на землю, з хрускотом схрестивши на грудях обтягнені кільцями сітки передпліччя. – Не вірю, що Геральт з Рівії міг натрапити на кращого. Траплялось мені бачити, які той відьмак володіє мечем. Він просто має нелюдську швидкість…

Добре сказано, - втрутився чародій Радкліфф, - Нелюдську. Відьмаки є мутантами, тому швидкість їх реакції…

Не розумію, про що мовить пан магік, - войовниця ще паскудніше викривила вуста. – Ваші слова надто вчені. Я знаю одне: жоден фехтувальник, якого знала чи знаю, не може зрівнятися з Геральтом з Рівії, Білим Вовком. Тому не вірю, що він міг загинути у бою, як стверджує пан червонолюд.

Кожен фехтувальник дупа, коли ворогів купа, - прорік глибокодумно Шелдон Скаггс. – Так кажуть ельфи.

Ельфи, - холодно скачав високий, світловолосий представник Старшого народу, що стояв поруч милого точку, - ельфи не звикли так грубо виловлюватись.

Ні! Ні! – запищали з-за зелених шаликів доньки комеса Вілліберта. – відьмак Геральт не міг загинути! Відьмак знайшов призначену йому Цирі, а потім чародійку Єнніфер, і всі троє жили довго і щасливо! Правда, майстре Жовтець?

Таж то балада була, зацні панянки, - позіхнув спраглий пива гном, виробник залізних виробів. Де в баладах дошуковуватись правди? Правда одне, поезія інше. Візьмемо хоча б… Як її там? Цирі? Та славна Несподіванка. Її пан поет цілком з пальця висмоктав. Бував я в Цинтрі не раз і знаю, що тамтешні король і королева бездітними жили, ані доньки, ані сина не мали…

Брехня це! – крикнув рудий мужчина в куртці з тюленячої шкури, з червоною хусткою на голові. – Королева Каланте, Левиця з Цинтри, мала доньку, яку звали Паветтою. Вона разом з чоловіком загинула під час морської бурі, морський шторм поглинув їх обох.

Самі бачите, не брешу! – закричали на всіх свідків залізні вироби. – Паветта, а не Цирі звалась королівна Цинтри.

Цирілла, звана Цирі, була власне донькою цієї втопленої Паветти – пояснив рудий. – Внучка Калланте. Не королівна була, а князівна Цинтри. Вона власне і була тим призначеним відьмакові Дитям Несподіванкою, ще до її народження королева обіцяла відьмакові, як то пан Жовтець виспівав. Але відьмак не зміг її отримати і забрати, тут пан поет розминувся з правдою.

Розминувся, аякже – втрутився до розмови жилавий юнак, судячи з вбрання, подорожуючий підмайстер, що готувався до майстрового шедевра і майстрового екзамену⁵ . – Відьмака оминуло його призначення. Цирілла загинула під час облоги Цинтри. Королева Каланте, перед тим, як кинутись з вежі, власною рукою заподіяла князівні смерть, щоб живою не дісталась в пазурі Нільфгаарду.

Не так було, все не так, - запротестував рудий. – Князівну убито під час різанини, коли намагалась втекти з міста.

Так чи інакше, - крикнули залізні вироби, - не відшукав відьмак свої Цирілла! Поет збрехав!

Але красиво збрехав, - промовила ельфині в току, тулячись до високого ельфа.

Не про поезію йдеться, тільки про факти! – заволав підмайстер. – Кажу ж, що князівна загинула від руки власної бабусі! Кожен, хто був у Цинтрі, може це підтвердити!

А я кажу, що убито її на вулицях, коли тікала, - заперечив рудий. – Знаю це, бо хоч і не родом з Цинтри, був у дружині ярла зі Скелліге, який підтримував Цинтру під час війни. Король Цинтри, Ест Туйрзеах, як всі знають, власне походить з островів Скелліге, був дядьком ярла. А я в дружині ярла воював у Мамадалі і в Цинтрі, а потім, після поразки, під Содденом…

Ще один комбатант, - буркнув Шелдон Скаггс до червонолюдів, що стояли довкола нього, - Самі богатирі і войовники. Гей, хлопці! Чи є серед вас хоч один, хто не воював в Мамадалу чи під Содденом?

- Недоречні жарти, Скаггсе, - сказав докірливо високий ельф, обіймаючи рукою красуню в току, у спосіб, що мав розвіяти сумніви можливих залицяльників. – Нехай не виглядає, що ти один воював під Содденом. Я, щоб далеко не шукати, теж брав участь у тій битві.