Слава ЗСУ!

Різками? – засміявся червонолюд. – Моя мене один раз грюкнула ручкою від кайла. Ну, але досить спогадів, треба скручувати кльки. Маєш, рви це і замішуй у кульки.

Що це? Липне і маститься… Бррр… А як смердить!

Це спліснявілий хліб до їжі. Досконалі ліки. Замішуй кульки. Менші, менші, це для чародійки, а не для корови. Дай одну. Добра. Тепер обваляємо кульку у медикаменті.

Фууу!

Засмерділо? – червонолюд наблизив круглого носа до глиняного горщика. – Неможливо. Перемішаний з гірською сіллю часник не може засмердітись, хоч би й мав сто років.

Гидота, фууу! Трісс цього не їстиме.

Застосуємо метод моєї бабці. Ти затиснеш їй носа, а я запихатиму кульки.

Ярпене – просичав Геральт, раптом виринаючи із темряви з чародійкою на руках. – Пильнуй, щоб я в тебе щось не запхав.

Це ліки! – обурився червонолюд. – Це допомагає! Пліснява, часник…

Так – слабо простогнала Трісс з глибини свого кокону. – Це правда… Геральт, це правді повинно допомогти…

Бачиш? – Ярпен штурхнув Цирі ліктем, гордо задираючи голову і показуючи на Трісс, яка ковтала кульки з міною мучениці. Мудра чарівниця, знає, що добре.

Що кажеш, Трісс? – відьмак нахилився. – Ага, розумію. Ярпене, може маєш дягель лікарський? Або шафран?

Пошукаю, попитаю. Я принесу вам трохи води і їжі…

Дякую. Але вони обидві потребують перш за все відпочинку. Цирі, влягайся.

Я зроблю ще компресс для Трісс…

Сам зроблю. Ярпене, хотів би поговорити.

Ходи до вогнища. Відкоркуємо бочівку…

Хочу поговорити з тобою. Більшої аудиторії мені не потрібно. Навіть навпаки.

Ясно. Слухаю.

Що це за конвой?

Червонолюд підняв на нього свої маленькі проникливі очі.

Королівська служба – повідав повільно і чітко.

Це я зрозумів – відьмак витримав погляд. – Ярпене, я не питаю з пустої цікавості.

Знаю. Про що тут йдеться, теж розумію. Але це транспорт спеціального… гм… Призначення.

А що ж ви таке транспортуєте?

Солону рибу – відповів повільно Ярпен, після чого брехав довго, і навіть повіка йому не здригнулась. -

Паша²⁰ , інструменти, упряж, різні такі речі для війська. Вєнцк квартирмейстер королівської армії.

З нього такий квартирмейстер, як з мене друїд – усміхнувся Геральт. – Але це ваша справа, я не звик пхати носа у чужі таємниці. Однак бачиш, у якому стані Цирі. Дозволь нам її долікувати, Ярпене, дозволь покласти її на один з возів. На кілька днів. Не питаю, звідки йдете, бо цей шлях веде як стріла на південь, розходиться тільки за Лікселею, а до Лікселі є десять днів дороги. До того часу гарячка спаде, і Трісс зможе їхати верхи, а якщо навіть і ні, то зупинимось у місті за рікою. Зрозумій, десять днів на возі, добре накриття, тепла постіль… Прошу.

Не я тут командую, тільки Вєнцк.

Не вірю, щоб ти не мав впливу на нього. Не у конвої, що головно складається з червонолюдів. Очевидно, що він мусить з тобою рахуватись.

Хто ця Трісс для тебе?

А яке це має значення? У цій ситуації?

У цій ситуації жодного. Питаю просто з дурної цікавості, щоб я потім міг пустити плітки корчмами. Але, між іншим, ти маєш сильний потяг до чародійок, Геральте.

Відьмак сумно усміхнувся.

А дівчина? – Ярпен вказав рухом голови на Цирі, яка ворушилась під кожухом. – Твоя?

- Моя – відповів не задумуючись. – Моя, Зіґріне.

*****

Світ був сірим, мокрим, пах нічним дощем і ранковим туманом. Цирі мала враження, що спала тільки кілька хвилин, що прокинулась, ледь зумівши покласти голову на мішках, що лежали на возі. Геральт вкладав біля неї Трісс, принесену з чергової вимушеної подорожі до лісу. Пледи, якими чародійка була огорнута, виблискували від роси. Геральт мав темні кола під очима. Цирі бачила, що він їх навіть не заплющував – Трісс мала гарячку цілу ніч, дуже мучилась.

Покинулась? Вибач. Спи, Цирі. Ще рано.

Що з Трісс? Як вона почувається?

Ліпше – простогнала чародійка. – Ліпше, але… Геральте, послухай… Хотіла тебе…

Так? - відьмак нахилився, але Трісс вже спала.

Випростався, потягнувся.

Геральте – шепнула Цирі. – Нам дозволять… поїхати возом?

Побачимо – закусив губу. – Поки можеш, спи. Відпочивай

Він зіскочив з воза. Цирі слухала відголоски, що сповіщали про початок руху обозу – тупання коней, брязкіт упряжі, скрип дишел, стукіт орчиків²¹ , розмови і прокляття. А потім, близько, хрипкий голос Ярпена Зіґріна і спокійний високого чоловіка, званого Вєнцком. І холодний голос Геральта. Підвелася, обережно визирнувши з-за плахти.

Не маю категоричних засторог у цій справі – зазначив Вєнцк.