Слава ЗСУ!

Це – підтвердив червонолюд. Запхав руків’я чекана до халяви, а топірець поклав на коліна. Вєнцк, зовні спокійний, дивився на гостинець, прикривши очі долонею.

Легка кавалерія з Бан Глеану – оцінив через мить. – Так звана Бура Хоругва, впізнаю за плащами і бобровими ковпаками. Прошу заспокоїтись. Пильнуйте. Плащі і боброві ковпаки досить легко змінюють власників.

Вершники швидко наближались. Їх було біля десятка. Цирі бачила, як на возі за ними Пауль Дагльберг кладе на коліна два натягнуті арбалети, а Реган накриває їх рядном. Вона тихцем вилізла з-під плахти, однаково ховаючись за плечима Ярпена. Трісс спробувала підвестися, вилалась і впала на спину.

Стій! – крикнув перший з кінних, безсумнівно командир. – Хто ви? Звідки і куди їдете?

А хто питає? – Вєнцк спокійно випростався у сідлі. – І яким правом?

Військо короля Хензельта, допитливі панове! Питає десятник Зивік, а я не звик повторювати запитань! Відповідайте, живо! Хто ви?

- Квартирмейстерська служба королівської армії.

Кожен може таке сказати! Я не бачу тут нікого у королівських барвах!

Наблизьтесь, десятнику, і уважно подививсь на цей перстень.

Що ви тим перснем блискаєте? – скривився солдат. – Чи я всі перстені знаю, чи як? Такий перстень може мати кожен. Теж мені важливий знак!

Ярпен Зіґрн встав на козлах, підняв топір і швидким рухом підсунув його воякові під ніс.

А такий знак – гаркнув – знаєш? Понюхай і запам’ятай запах.

Десятник шарпнув віжки, відвертаючи коня.

Будеш мене лякати? – гаркнув. – Мене? Я на королівській службі!

І ми теж – тихо промовив Вєнцк. – І, напевно, довше, аніж ти. Не тисни, вояче, добром тобі раджу.

Я тут вартую! Звідки маю знати, що ви за одні?

Бачив перстень – процідив комісар. – Я якщо не впізнаєш знаку на печатці, то цікаво, що ти за один. На прапорі Бурої Хоругви є така сама емблема, ти повинен її знати.

Жовнір явно охолонув, на що, напевно, рівною мірою мали вплив спокійні слова Вєнцка, так і люті, завзяті мармизи ескорту, що вихилялись з фургонів.

Гмм… - сказав, пересуваючи ковпак у бік лівого вуха. – Добре. Але якщо ви справді ті, за кого себе видаєте, не будете, сподіваюсь, мати нічого проти, якщо ми подивимось, що це везете на тих возах.

Будемо – нахмурив брови Вєнцк. – І то навіть дуже. Ніц тобі до нашого вантажу десятнику. Зрештою, я не розумію, чого б ви хотіли у ньому шукати.

Не розумієте – покивав головою вояк, опускаючи руку у напрямку руків’ї меча. – Тоді я вам, пане, скажу. Торгівля людьми є забороненою, а не бракує лотрів, що продють невільників Нільфгаардові. Якщо я знайду закутих людей, то не вмовите мене, що ви на службі у короля. Хоч би й дюжину перстенів показали.

Добре – сухо мовив Вєнцк. – Якщо йдеться про невільників, шукай. Це я дозволяю.

Вояк під’їхав кроком до центрального фургону, перехилився у сідлі, підняв плахту.

Що в тих бочках?

А що має бути? Невільники? – засміявся Яннік Брасс, відкинувшись на спинку сидіння.

Я питаю, що? Відповідай!

Солона риба.

А в цих скринях? – вояк під’їхав до наступного воза, копнув у борт.

Підкови – відказав Пауль Дагльберг. – А там, з-заду, то буйволячі шкіри.

Бачу – махнув рукою десятнки, цмокнув на корня, під’їхав вперед, зазирнув до возу Ярпена.

А що це за пані там лежить?

Трісс Мерігольд слабко усміхнулась, підвелась на лікті, виконавши долонями короткий, складний жест.

Хто, я? – спитала спокійно. – Ти мене тут взагалі не бачиш.

Вояк нервово заморгав, злегка здригнувся.

Солона риба – сказав переконано, опускаючи плахту. – Все добре. А ця дитина?

Сушені гриби – сказала Цирі, нахабно дивлячись на нього. Вояк замвочав, завмерши з відкритим ротом.

Як це? – запитав за мить, нахмуривши чоло. – Що?

 Закінчили перевірку, вояче? – холодно поцікавився Вєнцк, під’їзджаючи з іншого брку фургону. Жовнір з зусиллям відрвав погляд від зелених очей Цирі.

Закінчили. Їдьтек, нехай боги ведуть. Але вважайте. Два дні тому Scoia'tael вирізали до ноги кінний патруль біля Борсучого Яру. Це була сильна, численна команда. Правда, Борсучий Яр звідси далеко, але ельф йде лісом швидше од вітру. Нам дано наказ зробити облаву, але хіба зловиш того ельфа? Це ніби як хотіти зловити вітер…

Добре вже, не цікавимось – різко перервав комісар. – Час не терпить перед нами далека дорога.

Бувайте тоді Гей, за мною!

Чула, Цирі? – зазначив Ярпен Зіґрін, дивлячись услід патрулеві, що від’їжджав. - Ці кляті Білки поблизу. Ти це чула. Маємо весь час білок на плечах, ніби мені вже хтось з луку просто у поперек цілить. Ні, бляха, не можемо так, як до цього часу, наосліп їхати, насвистуючи, дрімаючи і сонно поперджуючи. Мусимо бачити, що перед нами. Послухай, маю думку.