РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Ти щось сказав?
Хлопчик потягнув носом і відсунув з чола завелику оксамитову шапочку з фазанячим пером, яке лихо звисало з боку.
Ти лицар? – повторив запитання, дивлячись на Геральта блакитними як фарба баньками.
Ні – відповів відьмак, здивований, що йому хочеться відповідати. – Ні.
Але ти маєш меч! Мій татусь є лицарем короля Фольтеста. Теж має меч. Більший ніж твій!
Геральт впер лікті в перила і сплюнув у воду, що вирувала за кормою баржі.
Носиш на плечах – не відставав шмаркач. Шапочка знову насунулась йому на очі.
Що?
Меч. На плечах. Чому маєш меч на плечах?
Бо моє весло вкрали.
Шмаркач роззявився, показуючи подиву гідні щербини на молочних зубах.
Посунься від борту – наказав відьмак. – І закрий рота, бо туди муха впаде.
Хлопець роззявився ще ширше.
Сивий, а дурний! – буркнула мати шмаркача, багато зодягнена шляхтянка, відтягуючи недоростка за боброивй комір плащика. – Ходи сюди, Еверетте! Скільки раз я тобі казала, щоб не знайомився з посполитими!
Геральт зітхнув, дивлячись на зарослі острови і купини, які виринали з ранкового туману. Баржа, незграбна як черепаха, тяглася у властивому для неї, тобто, черепашому темпі, викликаному лінивою течією Дельти. Пасажири, здебільшого купці і селяни, дрімали на багажі. Відьмак знову розкрутив сувій, повернувшись до листа Цирі.
…сплю у великій залі, яка називається Спальною, а ліжко маю дуже величезне, скажу Тобі. Я в Середніх Дівчатах, дванадцятеро нас, але я найбільше приятелюю з Еурнейд, Катьою і Іолею Другою. Зате сьогодні я Їла Зупу, а найгірше що іноді треба Постити і дуже рано вставати, Вдосвіта. Раніше, аніж у Каер Морхені. Решту напишу завтра бо зараз будемо мати Молитву. У Каер Морхені ніхто ніколи не молився, цікаво, чому тут треба. Певно тому, що це Храм. Геральте. Мати Неннеке прочитала і наказала не писати Глупств і точно без помилок. І чого навчаюся, і що вчуся добре, і що я здорова. Добре почуваюся і я здорова, шкода Голодна, але Скоро Обід. І ще Мама Неннеке казала ще написати, що молитва точно ще нікому не зашкодила, ані мені, ані тобі теж.
Геральте, я знову маю вільний час, так напишу чого я вчуся. Правильно читати і писати Руни. Історія. Природа. Поезія і Проза, Правильно висловлюватись Загальною Мовою і Старшою Мовою. Я найкраща у Старшій Мові, умію також писати Старші Руни. Напишу Тобі щось, то й сам побачиш. Elaine blath, Feainnewedd. Це значило: Гарна квіточка, дитя Сонця. Бачиш сам, що вмію. І ще… Тепер можу знову писати, бо знайшла нове перо, бо то старе зламалось. Мати Неннеке прочитала і хвалила мене, що правильно. І ще казала,що я слухняна, і щоб ти не турбувався. Не турбуйся, Геральте.
Знову маю час, так напишу, що сталось. Як ми годували індиків, я, Іоля і Катя, то Один великий Індик на нас напав, шию мав червону і був Жахливо Страшний. Спершу напав на Іолю, а пізніше хотів на мене напасти, але я не боялась, бо він був і так менший і повільніший за Маятник. Зробила фінт і пірует і двічі вдарила його різкою, аж він Утік. Мати Неннеке не дозволила мені носити тут Мого Меча шкода, бо я б тоді тому Індикові показала, чого навчилась у Каер Морхені. Я вже знаю, що справжніми Старшими Рунами слід писати Caer a'Muirehen і що це означає Оплот Старого Моря. Це певно тому, що там всюди Мушлі і Слимаки та Риби, відтиснуті на каменях. А Цинтра правильно пишеться Xin'trea. А моє ім’я походить від Zireael, а це значить Ластівка, а це значить, що…
Читаєш собі?
Підняв голову.
Читаю. А що? Щось сталось? Хтось щось помітив?
Ні, ні – відповів шкіпер, витираючи руки у шкіряний кабат. – Спокійно на воді. Але є туман, а ми вже бл близько біля Жирної брили…
Знаю. Пливу туди вже вшосте, Плюскавцю, не рахуючи повернень. Вивчив шлях. Мої очі відкриті, не турбуйся.
Шкіпер кивнув головою, відійшов у бік носу, переступаючи лежачі всюди паки і клунки подорожніх. Скупчені на міделі коні іржали і стукали підковами об дошки палуби. Були посередині течії, серед густого туману. Баржа орала носом водяні лілії, розганяла купини. Геральт повернувся до читання.
… це значить, що маю ельфійське ім’я. А я ніяка не ельфиня. Геральте, тут у нас теж говорять про Білок. Часом навіть приїжджає військо і випитує і каже, що поранених ельфів не можна лікувати. Я не писнула нікому ні словечка про те, що було весною, не бійся. І про те, що слід практикуватись, теж пам’ятаю, не думай собі. Ходжу до парку і тренуюсь, коли маю час. Але не завжди,бо я мушу теж працювати на кухні, або у саді, як всі дівчата. І навчання теж маю дуже багато. Але це нічого, буду вчитись. Ти колись теж вчився у Храмі, казала мені про це Матінка Неннеке. І казала ще, що махати мечем може будь-який дурень, а відьмачка має бути мудрою.
Геральте, обіцяй, що приїдеш! Приїжджай!
Твоя Цирі.
P. S. Приїжджай, приїжджай.
P. S. ІІ Матінка Неннеке казала написати в кінці Хвалу Великій Мелітеле, нехай її благословення і прихильність завжди буде з Тобою. І щоб з Тобою нічого не сталося.
Слава ЗСУ!
