знайди книгу для душі...
Це, мої панове, експериментальна очисна споруда – похвалився магістер-бакалавр, не чекаючи запитань. – Це велике успіх науки, велике досягнення Академії. Ми відремонтували давній ельфійській акведук, канали і відстійник, нейтралізували тут стоки всого університету, містечка, навколишніх сіл і ферм. Те, що вище Барила, це є власне відстійник. Величезний успіх науки…
Голови вниз, голови вниз – застеріг Ольсен, ховаючись за бортом. – Минулого року, як це вибухнуло, гівно долетіло аж до Жирного острова.
Баржа вплила поміж островів, приземкувата башта відстійника і акведук зникли в імлі. Всі полегшено зітхнули.
Ти не пливеш просто оксенфуртською протокою, Плюскавцю? – запитав Ольсен.
Спершу зайдем до Грабової Бухти. Після продавців риби і купців з темерського боку.
Гмм… - митник почухав собі шию. – До бухти… Слухай-но, Геральте, ти випадково не маєш якихось конфліктів з Темерцями?
А що? Хтось про мене випитував?
Здогадався. Як бачиш, я пам’ятаю про твоє прохання, щоб виглядати таких, що цікавляться тобою. Отож, уяви собі, про тебе допитувалась темерська Варта. Мені доповіли про це тамтешні митники, з якими маю справи. Щось тут смердить, Геральте.
Вода? – злякався Лінус Пітт, полохливо оглядаючись на акведук і величезний успіх науки.
Цей гівнюк? – Плюскавець вказав на Еверетта, який крутився поблизу.
Я не про це – скривився митник. - Послухай, Геральте, темерський митник розповів, що Варта задавала дивні питання. Вони знають, що ти плаваєш на баржах Малатіуса і Грока. Питали… чи плаваєш сам-один. Чи ти не возиш з собою… От чорт, тільки не смійся! Їм йшлося про якусь незрілу панночку, яку нібито бачили у твоєму товаристві.
Плюскавець зареготав. Лінус Пітт подивився на Відьмака поглядом повним огиди, таким, яким слід поглядати на сивих чоловіків, якими закон цікавиться через схильність до недорослих панянок.
Тому – відкашлявся Ольсен – темерські митники думали, що це найскоріше приватне. Особисті порахунки, у які хтось втягнув Варту. Так ніби… Ну, родина панянки або наречений. Митники обережно розпитали, хто за цим стоїть. І довідались. Отож, це є шляхтич, схоже, вишуканий, як канцлер, небідний і нескупий, каже називати себе… Ріенс, чи якось так. На лівій щоці має червнону пляму, ніби опік. Знаєш такого?
Геральт встав.
Плюскавцю – сказав – Я зійду з облавку у Грабовій Бухті.
Як це? А що з поверненням?
Це ваш клопіт.
Відносний клопіт – обірвав Ольсен – подився-но на правий борт, Геральте. Про вовка промовка.
З-за острова, з туману, що розсіювався, вилинув баркас, на щоглі якого ліниво розвівався чорний усіяний срібними ліліями прапорець.
Геральт швидко сягнув до торби, витяг обидва листи – від Цирі і від Єнніфер. Швидко подер їх на дрібні клапті і викинув до ріки. Митник мовчки на це дивився.
Можна знати, що ти виробляєш?
Не можна. Плюскавцю, попіклуйся про мого коня.
Ти хочеш… - скривився Ольсен. – Ти плануєш…
То моя справа, що планую. Не втручайя в це, бо буде інцидент. Пливе під темерським прапором.
Грав я їх прапор – митник пересунув корд29 на поясі для кращого доступу, протер рукавом емальований ринграф зі знаком орла на червоному полі. – Якщо я є на борту і здійснюю контроль, то тут Темерія. Не дозволю…
Ольсене – обірвав його відьмак, хапаючи за рукав.
Не втручайся, прошу. Того з обпеченим обличчям немає на борту. А я мушу знати, хто він і чого хоче. Мушу з ним побачитись.
Дозволиш, щоб тебе взяли? Не будь дурнем! Якщо це особисті порахунки, помста з приватних причин, то зараз за островом, на Глибині, полетиш за борт з якорем на шиї. Побачишся, але з раками на дні!
Це темерська Варта, не бандити.
Так? А ти тільки подивись на їх пики! Зрештою, зараз я дінаюсь, ким вони справді є і чого хочуть. Побачиш.
Баркас, швидко наблизившись, вдарився у борт баржі. Один зі Стражників кинув линь, а другий зачепився ногою за релінг.
Я шкіпер! – Плюскавець загородив дорогу трьом типам, що вискочили на облавок. – Це власність Компанії Малатуса і Гроцка! Чого тут…
Один з типів, кремезний і лисий, безцеремонно відіпхнув його плечем, грубим, як корінь дубу.
Такий собі Геральт, званий Геральтом з Рівії! – загримів, змірявши шкіпера очима. – Є такий на облавку?
Немає.
Це я – відьмак переступив мішки і паки, наблизився. – Я Геральт, званий Геральтом. Про що йдеться?
Іменем закону ви заарештовані – лисий повів поглядом натовпом подорожніх. – Де дівчина?
Я сам.
Брешеш!
Зараз, зараз – Ольсен виринув з-за плечей Відьмака, поклав йому руку на плече. – Спокійніше, без криків. Ви спізнились, темерці. Він вже заарештований і теж іменем закону. Я його схопив. За перемитництво. Згідно наказу забираю його до кордегардії, в Оксенфурт.
Тіна 04.08.2022
Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.
Поціновувач цікавих книг 03.05.2020
Дуже багато орфографічних помилок в творі.
  25.07.2014
Немножко скучно