Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кров ельфів Том 1.

Це як? – нахмурився лисий. – А дівчина?

Тут немає і не було ніякої дівчини.

Стражники подививлись один на одного у збентеженому мовчанні. Ольсен широко усміхнувся, підкрутив чорного вуса.

 - Знаєте, що ми зробимо? – пирснув – Пливіть з нами до Оксенфурту, темерці. Ми і ви люди прості, як нам розібратись у правознавстві? А оксенфуртський комендант до чоловік недурний і бувалий, він нас розсудить. Пан знає нашого коменданта, ні? Бо он вашого, з Бухти, знаю добре. Викладемо йому вашу справу… покажете наказ і печатки… Бо, звичайно, ви маєте наказ з печатками як слід, га?

Лисий мовчав, понуро дивлячись на митника.

Не маю часу і бажання до Оксенфурту! – вереснув раптом. – Забираю птаха на наш берег і все! Стране, Вітеку! Гайда, обшукайте баржу! Знайдіть мені дівку, миттю!

Спокійно, помаленьку – Ольсен ні налякався вереску, цідив слова поволі і розбірливо. – Ви є з реданського оку Дельти, темерці. Не маєте що показати? Або якоїсь контрабанди. Зараз перевіримо. Пошукаємо. А якщо щось знайдемо, то все одно будете змушені на якийсь час вирушити до Оксенфурту. А ми, якщо хочемо, завжди щось знайдемо. Хлопці! До мене!

Мій татусь – раптом запіяв Еверетт, з’явившись поряд з лисим невідомо звідки – лицар! Має ще більшого ножа!

Лисий блискавично вхопив його за бобровий комірець, підхопив з палуби, скидаючи шапочку з пером. Обхопивши його в поясі рукою, приклав хлопцю корделас30 до горла.

Відступіть! – гаркнув – відійдіть, бо я переріжу шмаркачеві шию!

Евереееетт! – завила шляхтянка.

Цікаві методи – повільно сказав відьмак – застосовує темерська Варта. Справді, такі цікаві, що не хочеться вірити, що це справді Варта.

Заткни пащу! – вереснув лисий, струшуючи кувікаючим як порося Евереттом – Стран, Вітек, хапайте його! У пута і на баркас! А ви, відступіть! Я питаю, де дівчина? Давай мені її, бо якщо ні, то заріжу гівнюка.

А заріж – процідив Ольсен, даючи знак своїм митникам і дістаючи корд. – Що він мій, чи що? А якщо ти його заріжеш, то зможемо побалакати.

Не втручайся! – Геральт кинув меча на палубу, стримуючи жестом митників і моряків Плюскавця. – Я ваш, пане лже-стражнику. Пусти дитину.

На баркас! – лисий, не відпускаючи Еверетта, ступив до борту, схопивши мотузку. – Вітеку, в’яжи його! А ви всі назад! Якщо хтось ворухнеться, щеня здохне!

Здурів, Геральте? – буркнув Олсен.

Еверрееет!

Темерський баркас раптом заколихався, відскочив від баржі. Вода вибухнула з голосним плюскотом, з неї вистрелили дві довгі, зелені, котрубаті лапи, наїжачені шипами, як ноги богомола. Лапи схопили Стражника і босяка і не встигли всі оком кліпнути, втягнули його під воду. Лисий дико завив, випустив Еверетта, вчепився за звисаючий з борту баркаса лінь. Еверетт упав у воду, яка вже встигла почервоніти. Всі – і на баржі, і на баркасі, - почали верещати як одержимі.

Геральт вирвався від двох Стражників, які намагались в’язати його. Одного вдарив кулаком у підборіддя і викинув за борт. Інший замахнувся на нього залізним гаком, але обм’як і впав у обійми Ольсена, з забитим йому під ребра по руків’я кордом митника.

Відьмак перестрибнув низький релінг. Густа від водоростей вода зімкнулася над його головою, він ще почув крик Мінуса Пітта, викладача природничої історії у Оксенфуртській Академії.

Що це? Що це за вид? Таких тварин немає!

Випірнув біля темерського баркасу, чудом уникнувши удару острогою, яким хотів його вразити один з людей лисого. Стражник не зміг знову вдарити, плюснувши у воду зі стрілою у горлі. Геральт, схопивши впущену острогу, відштовхнувся ногами від борту, пірнув у нуртуючий вир,з розмаху вдаривши щось, сподіваючись, що це не Еверетт.

Це неможливо! – чулись верески бакалавра. – Такий звір не може існувати! Або, принаймні, не повинен існувати!

З цим останнім твердженням цілком погоджуюсь, подумав відьмак, б’ючи острогою твердий, наїжачений відростками панцир жагниці. Труп темерського стражника безвольно здригався у серповидних щелепах потвори, спливаючи кров’ю. Жагниця гостро махнула пласким хвостом, пірнула вниз, збиваючи хмари мулу.

Почув тонкий крик. Еверетт, збиваючи воду як малий песик, вхопився за ноги лисого, що силкувався вилізти на баркас звисаючими з борту линями. Відпустили линь, обоє, Стражник і хлопець, з бульканням зникнувши під поверхнею. Геральт вирушив у їх бік, пірнувши. Те, що майже відразу зумів натрапити пальцями на бобровий комірець, було абсолютно випадково. Вирвав Еверетта з плутанини водоростей, випливши наверх і молотячи ногами доплив до баржі.

Сюди, пане Геральте! Сюди! – почув крики і верески, які взаємно заглушували один одного. – давай його! Лінь! Лови лінь! Зарааазааа! Лінь! Герааальте! Швидше, швидше! Моє дитяяяяя!!!

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар

Тіна 04.08.2022

Таке враження, що текст друкували або
п'яні, або з великого бодуна.


Поціновувач цікавих книг 03.05.2020

Дуже багато орфографічних помилок в творі.


  25.07.2014

Немножко скучно


Додати коментар