Слава ЗСУ!

Хтось витяг хлопця з його обіймів, потягнувши догори. У той самий момент хтось схопив його з-заду, вдарив у потилицю, накрив собою і запхав під воду. Геральт випустив острогу, повернувся, вхопив нападника за пояс. Другою рукою хотів вхопити його за волосся, але з того нічого не вийшло. Це був лисий.

Обоє випірнули, тільки на мить. Темерський баркас вже дещо віддалився від баржі, Геральт і лисий, сплетені в обіймах, були посередині. Лисий вхопив його за горло, відьмак всадив йому великий палець руки в око. Стражник вереснув, пустив його, відплив. Геральт не міг відплисти – щось тримало його за ноги і тягнуло вниз, у глиб. Збоку, ніби корок, на поверхню випірнуло перекушене тіло. Вже знав, що його тримає, інформація Лінуса Пітта, що дер горло з палуби баржі, була зайвою.

Це членистоногий! Ряд Amphipoda! Клас Крупно-щелепні!

Геральт дико замолотив руками водою, силуючись витягти ноги з клешні жагниці, що тягли його до розмірено клацаючи щелеп. Магістр-бакалавр знову мав рацію. Щелепи були не малі.

Лапай лінь! – гарчав Ольсен. – Лінь лапай!

Над вухом Відьмака свиснула кинута острога, з тріском увігнавшись у оброслий водоростями панцир потвори. Геральт схопив держак, з силою відштовхнувся, повільно скорчив ноги і з розмаху копнув жагницю. Вирвався з колючих лап, залишивши у них чобіт, частину штанів і немало шкіри. У повітрі засвистіли ще острови і гарпуни, у більшості пролітаючи повз. Жагниця стулила лапи, Геральт схопив линя, який впав йому прямо на обличчя.

Багор, боляче поранивши бік, захопив його за пасок. Відчув шарпання, почав підніматись вгору, підхоплений багатьма руками, перекотився через поручні і впав на дошки палуби стікаючи водою, мулом, водоростями і кров’ю. Збоку стовбичили пасажири, залога баржі та митники. Червонолюд з лисячим хутром і Ольсен стріляли з луків, перехилившись через борт.

Еверетт, мокрий і зелений від водоростей, стукав зубами в обіймах матері, гикав і пояснював всім, що не хотів.

Пане Геральте! – верещав йому над вухом Плюскавець. – Ви живий?

Бляха… - відьмак сплюнув водорості. – Я вже застарий для цього всього… Застарий…

Поряд червонолюд спустив тятиву, а Ольсен радісно рикнув.

Просто в черево! Ура!! Гарний постріл, пане кушніре! Гей, Боратеку, віддай йому гроші! Заслужив цим пострілом на митну знижку!

Стійте… - прохарчав відьмак, даремно силкуючись встати. – Не повбивайте всіх, до дідька! Мушу мати когось живцем!

Ми одного залишимо – запевнив митник. – Того лисого, що сперечався зі мною. Решту ми перестріляли. А лисий – там пливе. Зараз його виловим. Давайте багри!

Відкриття! Велике відкриття! – кричав Лінус Пітт, підскакуючи біля борту. – Цілком новий, незнаний науці вид! Абсолютний унікум! Ах, який я вам вдячний, пане відьмаче! Цей вид буде від сьогодні фігурувати у книгах… Як Geraltia maxiliosa pitti!

Пане бакалавре – охнув Геральт. – Якщо справді хочете виявити мені вдячність… Нехай ця холера називається Everetia.

Теж гарно – погодився вчений. – Ах, що ж за відкриття! Що за унікальний, чудовий екземпляр! Напевно, єдиний, що живе у Дельті…

Ні – сказав раптом понуро Плюскавець. – Не один. Дивіться!

Килим латаття, що прилягав до недалекого острівця, здригнувся, раптово заколихався. Побачив хвилі, а потім велике видовжене тіло, що нагадувало зогнилий пень, та прудко перебирало численними лапами і клацало щелепами. Лисий подивився, пронизливо завив і поплив, збурючи воду руками і ногами.

Що за зразок, що за зразок – швидко записував Пітт, перехилившись до межі. – Хапальні кінцівки голови, чотири пари щелепоніг… Сильний плавець хвоста… Гострі кліщі…

Лисий знову озвавя, завивши ще пронизливіше. А Eueretia maxiliosa pitti простягла хапальні ніжки голови і сильно махнула хвостовим плавцем. Лисий збурив воду у розпачливій і безнадійній спробі втечі.

Най вода йому буде пухом – промовив Ольсен. Але шапки не зняв.

Мій татусь – застукав зубами Еверетт – вміє плавати швидше за того пана!

Заберіть звідси дитину – буркнув відьмак.

Потвора розвела клішні, клацнув клешнями. Лінус Пітт зблід і відвернувся.

Лисий коротко вереснув, захлинувся і зник під поверхнею. Вода забарвилась темно червоним.

- Зараз – Геральт важко сів на вантаж. – Застарий я вже для цього… Виразно застарий.

*****

Що казати – Жовтець просто обожнював містечко Оксенфурт. Територія університету була оточена кільцем муру, а довкола муру було друге кільце – велике, гамірне, засапане, рухливе і галасливе кільце містечка. Древнього, барвистого містечка Оксенфурту з тісними вуличками і шпичастими дахами. Містечка Оксенфурту, яке жило з академії, з жаків³¹